Козлів Іван Андрійович [24.6(5.7) .1888, сіло Сандирі повіту Коломенського, нині Коломна Московської області, — 26.3.1957, Москва], радянський партійний діяч, письменник. Член Комуністичної партії з 1905. Народився в селянській сім'ї; працював на машинобудівному заводі Коломенськом. Учасник Революції 1905—07. Двічі піддавався арештам (1908 і 1909); у 1909 засуджений до 4 років каторги і довічного заслання до Сибіру. У 1913 біг із заслання і емігрував за кордон. У березні 1917 повернувся до Росії. В період Громадянської війни 1918—20 вів партійну роботу в підпілля в Севастополі і Харкові. У 1923—25 вчився у Вищому літературному інституті імені Ст Я. Брюсова; потім — знову на партійній роботі. В період Великої Вітчизняної війни 1941—45 — один з керівників партійного підпілля і партизанського руху в Криму, секретар Сімферопольського підпільного міськкому партії.
Перші літературні твори До. були опубліковані в 20-х рр. (п'єса «Підпілля», 1920, і повість «Струс», 1926). Після війни, не дивлячись на важку хворобу (і повну втрату зору), займався літературною працею. Написав ряд мемуарно-белетристичних книг про партійне підпілля і партизанський рух. Державна премія СРСР (1948). Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора і медалями.
Соч.: У Кримському підпілля, М., 1960; Життя в боротьбі, кн. 1, М., 1965; Ні час, ні відстань, М., 1966; Наш останній і рішучий, М., 1969.
Літ.: Грінберг І., Достовірність і узагальнення, «Прапор», 1948 № 3; Льовін Ф., Життя в боротьбі, «Зірка», 1956 №2: Ілупіна А., Дихання революції, «Новий світ», 1959 № 3.
