Козаков Михайло Еммануїлович [11(23) .8.1897, станція Ромодан, нині Миргородського району Полтавської області, — 16.12.1954, Москва], російський радянський письменник. Закінчив юридичний факультет університету Петрограду (1922); у тому ж році почав друкуватися. Автор збірки розповідей «Попугаєво щастя» (1924), повістей «Міщанин Адамейко» (1927), «Півтора хами» (1927) і ін., п'єс «Чекісти» (1939), «Несамовитий Віссаріон» (1948) і ін. Основні твори До. — роман «Дев'ять крапок» (книги 1—4, 1929—37; перероблене видання 1956, під назвою «Крах імперії») — присвячений періоду 1-ої світової війни 1914—18 і Лютневій революції 1917. Книга, почата в родинно-побутовому плані, переросла в багатоплановий історико-побутовий твір. Роман «Жітелі цього міста» і повість «дні Петрограду» опубліковані посмертно в 1957.
Соч.: Ізбр. соч.(вигадування), т. 1—4, Л., 1929—31; Крах імперії. [Вступ. ст. До. Федіна], ч. 1—4, М., 1956.
Літ.: Винограду І., Поглиблення теми. Про творчість М. Козакова, Л., 1934; [Некролог], «Літературна газета», 1954, 18 грудня.
