Клаузевіц (Clausewitz) Карл (1.6.1780, Бург, біля Магдебурга, — 16.11.1831, Бреслау, нині Вроцлав, Польща), німецький військовий теоретик і історик, прусський генерал. Народився в сім'ї акцизного чиновника. З 1792 в прусській армії. Закінчив Загальне військове училище в Берліні (1803), до 1808 ад'ютант принца Августа Прусського, брав участь у війні з Францією 1806—07. У 1808—09 начальник кабінету голови комітету Військової реорганізації генерала Б. Шарнхорста, брав активну участь в підготовці реорганізації армії. У 1810—12 викладав в Офіцерському військовому училищі, написав «Огляд військового вчення (Найважливіші принципи війни)». Автор патріотичного документа групи військових реформаторів (Шарнхорст, Гнейзенау, Бойен) «Три символи віри» (лютий 1812), в яких висувалася ідея народної війни в союзі з Росією проти наполеонівського панування. Весной 1812 виїхав з Пруссії і поступив на службу в російську армію. Під час Вітчизняної війни 1812 був квартирмейстером кавалерійського корпусу П. П. Палена, потім Ф. П. Уварова, з жовтня 1812 в штабі корпусу (потім армії) П. Х. Вітгенштейна. У 1813 офіцер зв'язку при прусській армії Р. Блюхера, з серпня 1813 начальник штабу корпусу Л. Вальмодена. У квітні 1814 повернувся на прусську службу, був начальником штабу корпусу. У 1818—30 директор Загального військового училища. У 1830 призначений інспектором артилерії, в 1831 начальник штабу прусської армії на польському кордоні. Помер від холери.
Світогляд До. формувалося під впливом ідей Великої французької революції і національно-визвольного руху народів Європи почала 19 ст Його погляди були помірно буржуазними, в них поряд з прогресивними ідеями і різкою критикою феодальної військової системи уживалися реакційні ідеї, прусський націоналізм і антидемократизм. Філософською основою його поглядів була ідеалістична філософія Р. Гегеля, І. Канта і І. Р. Фіхте. До. вперше застосував діалектичний метод у військовій теорії, розглядаючи явища військового мистецтва в їх взаємозв'язку і розвитку. Глибоко вивчив понад 130 походів і воєн з 1566 по 1815 і написав ряд військово-історичних робіт. Головною працею До. є 3-млосне дослідження «Про війну» (русявий. пер.(переведення) 1932— 1936), де викладені погляди автора на природу і суть війни, форми і способи її ведення.
військово-теоретична спадщина До. склало цілий етап в розвитку військової думки 19 ст Багато положень До. зберегли своє значення. Класики марксизму-ленінізму високо оцінили його заслуги. Ф. Енгельс вважав, що в особі його німецька література висунула зірку першої величини. В. І. Ленін називав його «... одним з великих військових письменників...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 292), «... основні думки якого зробилися в даний час безумовним придбанням всякої мислячої людини...» (там же, т. 32, с. 79). Центральне місце серед наукових досягнень До. займає положення про зв'язок війни з політикою: «війна є продовження політики іншими засобами», в політиці вже полягають в прихованому вигляді основні контури майбутньої війни. «Марксисти справедливо рахували завжди це положення теоретичною основою поглядів на значення кожної даної війни» (там же т. 26, с. 316). Проте До., будучи ідеалістом, розглядав політику держави як представника інтересів всього суспільства і не розумів рушійних сил розвитку самої політики, тобто класової боротьби. До. правильно стверджував, що «всяка епоха має свої власні війни», а зміни у військовому мистецтві викликаються «новими суспільними умовами і стосунками». Проте До. не міг зрозуміти, чим, кінець кінцем, визначається розвиток військового мистецтва, і пояснював його досить суперечливо. До. багато зробив для розробки теорії військового мистецтва і його складових частин — стратегії і тактики. Їм були встановлені деякі стратегічні принципи, необхідні для досягнення перемоги (повна напруга всіх сил, зосередження можлива великих сил на напрямі головного удару, прудкість і раптовість дій, енергійне використання досягнутого успіху). Уміло застосовуючи діалектичний метод, До. вірно вирішив такі проблеми, як співвідношення настання і оборони, значення морального духу армії і ін. Велике значення До. додавав матеріальному, географічному і моральному чинникам, ролі полководця і ін.
Соч.: Hinterlassene Werke über Krieg und Kriegsführung, Bd 1—10, Ст, 1832—37: Італійський похід Наполеона Бонапарта 1796 р., M., 1939; 1799 р., ч. 1—2 M 1938—39; 1806 р., 2 видавництва, M., 1938—1812 р. 2 видавництва, М., 1937.
Літ.: Маркс До., Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21, с. 360: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 2, с. 443); Свечин А. А., Клаузевіц, М., 1935; Фабіан Ф., Перо і меч, М., 1956; Квіток Ст, Видатний військовий мислитель XIX ст, «Військово-історичний журнал», 1964 № 1.
