Київське повстання 1068—69, крупне антифеодальне повстання міського і сільського населення Київської Русі, пов'язане з посиленням феодальної експлуатації. Приводом для повстання послужила відмова київського князя Ізяслава Ярославіча, що боявся озброювати народ, видати зброю і коней киянам для продовження боротьби з половцями, що грабували Південну Русь і що завдали поразки коаліції Ярославічей в битві на річці Альті (1068). Обурені кияни звільнили полоненого полоцкого князя Всеслава Брячиславіча, захопленого в 1067 обманним шляхом Ярославічамі, і проголосили його своїм князем; Ізяслав біг до Польщі. Услід за Києвом на рубежі 60—70-х рр. 11 ст антифеодальні виступи сталися у ряді сільських районів, причому ці хвилювання часто очолювалися служителями старої язичеської релігії — волхвами, що використали народну незадоволеність прийняттям християнства. Повсталий Київ на чолі зі Всеславом тримався 7 місяців. У квітні 1069 повстання було жорстоко пригнічене Ізяславом за допомогою польських військ під буттям на чолі короля Болеслава II Сміливого. Виступив проти поляків на чолі київського ополчення Всеслав таємно від нього біг до Полоцк. Відповіддю феодалів на київське і ін. повстання 60-х—початку 70-х рр. з'явилося нове законодавство, що підсилило покарання за замах на життя і майно феодалів і інших власників («Правда Ярославічей»).
Літ.: Тіхоміров М. Н., Селянські і міські повстання на Руси XI— XIII вв.(століття), М., 1955.
