Китайці (самоназваніє — хань), нація, складова основну частину населення КНР(Китайська Народна Республіка). Загальна чисельність близько 750 млн. чоловік (1970, оцінка), з них в КНР(Китайська Народна Республіка) понад 730 млн. чоловік (95% всього населення країни). За межами КНР(Китайська Народна Республіка) найбільш крупні групи До. проживають в Таїланді, Малайзії, Індонезії, Сінгапурі, В'єтнамі, Бірмі, на Філіппінах, в Камбоджі.
Китайська мова відноситься до сім'ї китайського Тибету мов. Писемність ієрогліфічна, висхідна до образного листа середини 2-го тисячоліття до н.е.(наша ера) Китайську мову включає декілька діалектів, які так сильно відрізняються один від одного, що це утрудняє взаємне розуміння між жителями різних районів країни.
В расовому відношенні До. неоднорідні. Основна маса До. належить до тихоокеанської гілки великої раси монголоїда. Серед північних До. переважають різні типи східно-азіатської групи, а серед південних До. — варіанти південно-азіатської групи. Для релігійних вистав До. характерне поєднання елементів різних вірувань і релігій. Найбільше значення мав культ предків. Впродовж історії Китаю серед До. були також поширені спочатку даосизм і конфуціанство, потім буддизм, у меншій мірі — іслам, частково і християнство. Етнічна історія До. є складним багатовіковим процесом, в якому брали участь багато народів, що говорили на, малайсько-полінезійських, мон-кхмерських і алтайських мовах китайського Тибету. До предків До. належали землеробські племена басейнів Хуанхе і Янцзи, що створили всілякі неолітичні культури 3—2-го тисячоліття до н.е.(наша ера)(Яншао, Луншань і ін.). Вони обробляли місцеві сорти проса (чумизу), мали домашніх тварин (собак і свиней). У 2-м-коді тисячолітті до н.е.(наша ера) на території сучасних провінцій Хенань, Шеньси, Шаньси виникла раннегосударственноє освіта Інь, в якому зберігалися значні межі первіснообщинних стосунків. Іньцам була відома розвинена металургія бронзи. Говорили вони на мові, яка стала основою розвитку старокитайської мови. Західними сусідами іньцев були родинні ним племена чжоу, що завоювали в 11 ст до н.е.(наша ера) іньськоє держава. У 11—3 вв.(століття) до н.е.(наша ера) на території сучасного Китаю, довкола нащадків народів, що змішалися один з одним, інь і чжоу, жили різні народи, відомі в китайських джерелах під збірними назвами мань, — на Ю., жун — на З., ді — на С., і — на Ст З середини 1-го тисячоліття до н.е.(наша ера) китайські джерела згадують також багаточисельні племена юе, що живуть на південь від Янцзи. Більшість цих племен були предками тайських народів, ніс серед них були також предки індонезійців, в'єтнамців і, ймовірно, мон-кхмерів. Вже в даний період предки До. не були ізольовані від ін. народів і сприймали у них багато елементів матеріальної і духовної культури.
До часу династії Хань (3 ст до н.е.(наша ера)—3 ст н.е.(наша ера)) відноситься освіта старокитайській народності. Назва династії, висхідна до назви р. Хань (приплив Янцзи), стала надалі самоназванієм К. Расширеніє території ханьського держави супроводилося значним переселенням До. (переважно на Ю.) і, як правило, насильницькою асиміляцією ін. народів Східної Азії. Нове об'єднання Китаю під владою династії Тан (6—9 вв.(століття)) після періоду феодальної роздробленості сприяло етнічній консолідації К. Однако і в цей період область розселення До. охоплювала далеко не всю територію сучасного Китаю. На С. змінювали один одного незалежні кочові об'єднання тюркських і монгольських народів, а на Ю.-З.(південний захід) (Юньнань, Сичуань) існували держави, населені головним чином предками народів і, тай, мон-кхмерів. У 10—13 вв.(століття) (період династії Сун) Китай виявився розділеним на 2 частини — північну і південну. На С. панували спочатку монголо-язічні кидане, від назви яких відбувається російське слово «Китай», а потім чжурчжені, що говорили на мовах тунгусо-маньчжурської групи. На Ю. країни, де продовжувала правити китайська династія, посилився приплив До. з С. В середині 13 ст держави, що існували на території сучасного Китаю, були завойовані монголами. Після вигнання монголів (1368), в період династії Мін, продовжувалося переселення До. з басейнів Хуанхе і Янцзи на Ю. В період маньчжурської династії Цин (1644—1911) склалися в основному сучасні політичні межі Китаю. Завойовні війни Цинов часто супроводилися винищуванням великих груп корінного населення. В кінці 18 ст, після завоювання Джунгарського ханства, починається переселення До. у знов освічену провінцію Синьцзян (буквально — новий кордон), яке триває до теперішнього часу. В кінці 19—начале 20 вв.(століття), в період розвитку капіталізму і формування китайської нації в Китаї, До. поступово заселяють Манчжурію.
Понад 80% До. у КНР(Китайська Народна Республіка) зайнято в сільському господарстві. Великий розвиток отримали різні види ремесел, як господарчо-побутових (ткацтво, гончарство, теслярування, плетіння і т. д.), так і художніх (перегородчаста емаль, різьблення по дереву, кістки, каменю, ліплення, розписний і різьблений лак, парча, вишивки і т. д.); славиться китайський фарфор. Про історію, господарство і культуру До. див.(дивися) в ст. Китай .
Літ.: Народи Східної Азії, М. — Л., 1965; Нариси загальної етнографії. Зарубіжна Азія, ст 1, М., 1959; Лин Яо-хуа, Чебоксаров Н. Н., Господарсько-культурні типи Китаю, в кн.: Східно-азіатський етнографічний сб.(збірка), у, 2, М., 1961; Алексєєв Ст М., В старому Китаї. Щоденники подорожі 1907, М., 1958; Китайська Народна Республіка. Економіка, держава і право, культура, М., 1970; Latourette До. S., The Chinese. Their history and culture, 3 ed., N. Y., 1957: Winfield G. F., China. The land and the people, N.y., 1950.
