Кипчакський мова (куманський, або половецький), мова половців, або куманов, кипчаков, — основного ядра союзу племен, що з'явився в Східній Європі в середині 10 ст і що зайняв величезну територію на сході (середньо-азіатські степи Дешт і Кипчак) і на заході (причорноморські степи, а пізніше Крим і частина Балканського півострова). До. я. разом з сучасним караїмським, кумикським і деякими ін. відноситься до кипчаксько-половецької підгрупи кипчакськой групи тюркських мов До. я. у фонетичній структурі характеризується нестійкістю відповідностей с/ш в словах типа тас/таш — «камінь», переважним вживанням «й» на початку слова замість ж/ж. у інших мовах, в граматичній будові — паралельним вживанням форм дієприкметника на -ур/-ўр і -ар/-ер, активізацією імен дії на –мак. /-мек замість форми на -уў/-ўў і ін., а також наявністю огузськой лексики. Відомості про мову куманов, або половців домонгольськой епохи (11—1-я половина 13 вв.(століття)), дає «Словник тюркського говору» Махмуда Кашгарського. Значніші пам'ятники До. я. відносяться до послемонгольськой епохи (2-я половина 13—16 вв.(століття)). Найбільший пам'ятник До. я. — латіно-персидський-куманський словник кінця 13 ст «Codex Cumanicus» (виданий Т. Клапротом в 1828).
Літ.: Радлов Ст Ст, Про мову куманов. З приводу видання куманського словника, СП(Збори постанов) Би. 1884; Codex Cumanicus, hrsg. von До. Gronbech, Kbh., 1936; Gronbech K., Komanisches Wörterbuch. Kbh., 1942.
