Кипренський Орест Адамович [13(24) .3.1782, миза Ніжинська, поблизу Копорья, нині Ленінградська обл., — 17.10.1836, Рим], російський живописець і графік, представник романтизму . Позашлюбний син кріпак, До. у 1788 отримав вольну і був визначений у Виховне училище при петербурзькій АХ(Академія витівок), в якій до 1803 вчився в Г. І. Угрюмова і Г. Ф. Дуайена і до 1809 полягав пенсіонером (стипендіатом); з 1812 академік. У 1805 До. присудили золоту медаль за картину «Дмитро Донський на Куликовому полі» (Російський музей, Ленінград). Але своє покликання До. знайшов в портреті, який став для нього засобом твердження в мистецтві нового, такого, що відповідав романтичним устремлінням епохи погляду на людину як на внутрішньо незалежну особу. Серед ранніх робіт До., всіляких по творчих шуканнях, виділяються портрет його вітчима А. К. Швальбе (1804 Російський музей) і «Автопортрет з кистями за вухом» (близько 1808—09, Третьяковськая галерея), в яких образи владного старого і натхненного хлопця створені живописними засобами, навіяними картинами Рембрандта і ін. старих майстрів.
В 1809—11 До. жив в Москві і Твері (нині Калінін). У портретах А. А. Челіщева (близько 1809 або 1810—11, Третьяковськая галерея), Е. В. Давидова (1809, Російський музей), виділяючи осіб світлом на темному фоні, використовуючи контрасти плям насиченого кольору, До. досягає романтичної підведеної образу, особливої емоційної насиченості в розкритті психологічного стану моделі. Властиві людині індивідуальний характер і буд відчуттів підкреслені До. і в парних портретах пари Ростопчиних (1809, Третьяковськая галерея), в яких споглядальному настрою Ростопчиной протиставили енергія і темперамент її чоловіка. Неупереджене, чуже становим забобонам відношення до людини знаменують малюнки До. цих років («Сліпий музикант», італійський олівець, 1809, Російський музей).
Живучи з 1812 в Петербурзі, До. створює ряд графічних портретів, в яких учасники військових подій і духовно близькі художникові люди збережені то в поривчасто-збіглому нарисі (портрет Е. І. Чапліца, італійський олівець, 1813;), то в ретельно обробленому малюнку, подцвеченном ніжними тонами пастелі (портрет Н. Ст Кочубей, італійський олівець, пастель 1813, Всесоюзний музей А. С. Пушкина в р. Пушкін). Ці портрети фіксують ледве уловимі відтінки настрою, рухи відчуттів, і в той же час багато хто з них пройнятий духом героїчної самовідданості. Поїздка до Італії (1816—22) будить в До. тяжіння до чіткості, визначеності форми, до узагальненості характеристик (портрет А. М. Голіцина, близько 1823, Третьяковськая галерея); тут же він робить спроби створити історичну картину. Душевна криза До. після розгрому повстання декабристів 1825 змінює буд його живопису. Він звертається до манери листа, близького живопису пізнього класицизму. У 1827 він створює поетичний портрет А. С. Пушкина (Третьяковськая галерея), в якому втілилися високі вистави До. про творчу особу. Проте в творах До. все більше виявляються сухість форми або зовнішня красива. До. прагнув включитися в загальний для російського мистецтва тих років процес становлення реалізму, аналітичний характер якого залишився чужий творчому методу художника. У Італії (куди він знов виїхав в 1828) До. робить спроби розкрити більш різносторонній психологічний стан людей через їх взаємне спілкування (груповий портрет «Читачі газет в Неаполі», 1831, Третьяковськая галерея), але незрідка приходить до зовнішньої описовості і умоглядності рішень (портрет М. А. Потоцкой і С. А. Шувалової з ефіопом, близько 1835, Київський музей російського мистецтва).
Літ.: Ацаркина Е. Н., Орест Кипренський, М., 1948; Алексєєва Т. Ст, О. А. Кипренський, в кн.: Історія російського мистецтва, т. 8, кн. 1, М., 1963; [Суріс Би.], Кипренський-портретіст, Л., 1967; Поспелов Р. Р., Російський портретний малюнок початку XIX століття, М., 1968.
