Карім Ханіф (псевдонім; справжнє ім'я Ханіф Карімовіч Карімов) [р. 25.7(7.8) .1910, с. Верхні Киги, нині Кигинського району Башкирської АССР], башкирський радянський поет. Член КПРС з 1932. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941—45. У 1938 закінчив літературний факультет Башкирського педагогічного інституту в Уфі. Перша збірка віршів — «Пісня вартового» (1934). У поемах «Дівчина» (1935), «Аул» (1940) До. змалював перехід селян до нового життя. У збірках «Вірші» (1942). «Для любові немає смерті» (1943), «Дороги війни» (1944) виражені думки і прагнення сов.(радянський) воїна-визволителя. Багатьом післявоєнним віршам До. властиві задушевність, пісенність (збірки «Уранішні думи», 1964; «У країні молодості», 1967). Виступає і як прозаїк (збірка розповідей «Лісова стежка», 1965, русявий.(російський) пер.(переведення) 1969). Переклав башкирською мовою вірші А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, Т. Р. Шевченка, В. В. Маяковського і ін. Нагороджений орденом «Червоної Зірки» і медалями.
Соч.: hайланма еçэрзэр, Офо, 1960; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вибране. [Вступ. ст. Р. Рамазанова], Уфа, 1957; Ізбр. проїзв.(твір), Уфа, 1970.
