Карпенко-Карий (псевдонім; справжнє прізвище Тобільовіч) Іван Карповіч [17 (29) .9.1845, с. Арсеньевка, нині Кіровоградської області, — 2(15) .9.1907, Берлін], український драматург, актор, театральний діяч, один з основоположників реалістичного народного театру на Україні. Народився в сім'ї керівника поміщицьким маєтком. Понад 20 років служив чиновником в канцеляріях. З 1863 брав участь в любительських спектаклях, пізніше, з 1883, в трупах М. П. Старіцкого, М. Л. Кропівніцкого і свого брата М. До. Садовського. Брав участь в нелегальних кухлях, був звільнений в 1883 із служби як політично неблагонадійний. У 1884—87 політичний засланець (Новочеркасськ). Повернувшись до Києва, До.-К. разом с П. К. Саксаганським в 1890 організував трупу, що отримала назву «Товариство російсько-українських артистів». Грав ролі в п'єсах власного соч.(вигадування): Міхур («Господар»), Іван («Безталанна»), Шмігельський («Савва Чалий») Терешка Сурма («Метушня»), а також в п'єсах Т. Р. Шевченка, М. П. Старіцкого, І. П. Котляревського.
Світогляд До.-К. формувалося в умовах суспільного життя 60—70-х рр. під впливом Т. Г. Шевченко і російських революційних демократів. До.-К. почав друкуватися в середині 70-х рр. як театральний критик. Перша розповідь «Новобранець» (1883) малює важке положення селян. П'єси До.-К. складають класичну спадщину української драматургії. Автор драм «Бурлаки» (написана 1883, опублікована 1895), «Наймічка» (1885, опублікована 1887), «Безталанна» (1886), трагедії «Савва Чалий» (1899). Соціальні сатиричні комедії «Мартин Боруля» (1886, опублікована 1891), «Господар» (1900, опублікована 1902), «Метушня» (1903, опублікована 1905) — вершина критичного реалізму в українській дожовтневій драматургії. У них відбилося загострення класових протиріч усередині українського суспільства 2-ої половини 19 ст, зростання сільської буржуазії. До.-К. створив галерею образів, що розкривають глибокі соціальні конфлікти його часу. Драматургію До.-К. відрізняють широта життєвих спостережень, багатство драматичних ситуацій, динамічність дії, барвиста мова. Деякі твори До.-К. екранізовані («Наймічка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Метушня»). Похований До.-К. на хуторі Надія біля с. Кардашово Кіровоградської обл.
Соч.: Твори, т. 1–6, Хар. — До., 1929—1931; Твори, т. 1—3, До., 1960—61.
Літ.: Рільський М., Гордiсть ykpaïнмькоï драматургiï, у збірці: Наша кровна справа. До., 1959; Стеценко Л., I. Карпенко-карій (I. До. Тобiльовіч). Жіття i творча дiяльнicть, До., 1957; Icторiя украïнськоï лiтературі, т. 1, До., 1959; Скрипник I., Iван Карпенко-карій (Iван Карповіч Тобiльовіч). Лiтературній портрет, До., 1960.
