Карачаєво-балкарська мова, мова карачаївок і балкарців, що живуть головним чином в Карачаєво-черкеській АТ(автономна область) і Кабардино-балкарською АССР. Число тих, що говорять.-б. я.: карачаївок близько 110,9 тис. чіл., балкарців близько 58,3 тис. чіл. (1970, перепис). Відноситься до кипчакськой групи тюркських мов. Основні діалекти: карачаєво-баксано-чегемський («ч»-діалект) і малкарський («ц»-діалект). До.-б. я. характеризується наступними особливостями: 1) зникнення початкового «і» в деяких словах (ахши «хороший» замість йахши); 2) афікси 1-го і 2-го обличчя однини і афікси родового відмінка без кінцевого згідного (-ма/-ме, а не -ман/-мен, -са/-се, а не -сан/-сен, -ни/-ні, а не -нин/-нін); 3) у числівниках сліди двадцатірічной системи; 4) лексичні запозичення з адиг.(адигейський) і осет.(осетинський) мов. У основі літератури До.-б. я. — карачаєво-баксано-чегемський діалект. Писемність До.-б. я. на базі русявий.(російський) алфавіту з 1936.
Літ.: Свинок А. До., Нариси карачаєво-балкарської граматики, в сб.(збірка): Мови Північного Кавказу і Дагестану, т. 1, М., 1935; Акбаєв Ш. Х., Фонетика діалектів карачаєво-балкарської мови, Черкесськ, 1963; Хабічев М. А., Карачаєво-балкарська мова, в кн.: Мови народів СРСР, т. 2, М., 1966; Руссько-карачаєво-балкарський словник, М., 1965; К'арачай-малк'ар тілні грамматікаси, Нальчик, 1966 (є бібл.).
