Каравелов Любен (близько 1834, Копрівштіца, — 21.1.1879, Русе), болгарський письменник, громадський діяч. Вчився в грецькій Гімназії Пловдівськой (1850—53). У поїздках з батьком по торгівельних справах взнав життя народу під гнітом іга Османа; цікавився народними звичаями, фольклором. У 1857—66 жив в Москві, був вільним слухачем Московського університету. Випробував дію слов'янофільства, але вирішальним для До. виявився вплив ідей русявий.(російський) революційних демократів, читання вигадувань Н. Ст Гоголя, Н. А. Некрасова, Т. Р. Шевченка, І. С. Тургенева, Мазко Вовчок. Друкуватися почав російською мовою (повість «Отаман болгарських розбійників», 1860, «Пам'ятники народного побуту болгар», т. 1, 1861, збірка розповідей і повістей «Сторінки з книги страждань болгарського племені», 1868). З 1867 До. — в Сербії. Зближувався з радикально-демократичними кругами пов'язаними з Омладіной. Його критичні виступи у пресі викликали незадоволеність властей. До. переїхав в Новини-сад. У 1868 поміщений у в'язницю (по помилковому звинуваченню в співучасті у вбивстві серб.(сербський) князя Михайла Обреновіча); на початку 1869 звільнений. Виступав в серб.(сербський) друк із статтями про реалізм, з повістями і розповідями. У тому ж році переїхав до Бухаресту, став співробітничати з болгарськими революційними демократами Ст Льовським, потім з Х. Ботевим . Видавав (на болг.(болгарський) мові) газети «Свобода» (1869—72) і «Незалежність» (1873—74). Осенью 1869 став член Болгарського революційного центрального комітету в Бухаресті, був автором програми цього комітету, а в 1872 вибраний його головою. Не вірячи в реформи, обіцяні тур.(турецький) урядом, До. у своїй гострій публіцистиці, літературній критиці і художніх творах цих років закликав до революційної боротьби. Після 1873, приголомшений стратою Льовського турецькими властями, До. поступово відходить від революційного руху. У 1875 він зробив видання журналу «Знання», орієнтованого на просвітницьку програму. Під час російсько-турецької війни 1877—78 До. був перекладачем в Головній квартирі російської армії.
Для художніх творів До., що став одним з основоположників болгарського критичного реалізму, характерні органічний зв'язок з національно-визвольною антифеодальною боротьбою, створення образу позитивного героя-борця, творче сприйняття народної поезії, поєднання революційно-романтичних мотивів з реалізмом. Принципи реалізму До. відстоював і в своїх літературно-критичних роботах, що поклали почало розвитку болгарської матеріалістичної естетики.
Соч.: Ізбрані твору, т. 1—3, С., 1954—56; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Повести і розповіді, 2 видавництва, М., 1954.
Літ.: Шептунів І. М., Любен Каравелов, в кн.: Нариси історії болгарської літератури XIX—XX вв.(століття), М., 1959; Горобців Л. Ст, Філософські і соціологічні переконання Л. Каравелова, М., 1962; Дімітров М., Любен Каравелов, С., 1959; Шарова До., Любен Каравелов і б'лгарськото освободітелно рух 1860—1867, С., 1970; Конев І., Белетріст'т Каравелов, С., 1970.
