Караваджізм , 1) система художніх засобів, характерна для початкового етапу становлення реалізму в європейському живописі 17 ст і що отримала найбільш яскраве втілення в творчості італійського живописця Караваджо . До. властиві демократизм художнього ідеалу, інтерес до безпосереднього відтворення натури, підвищене відчуття реальної наочності зображення активна роль контрастів світла і тіні в живописному вирішенні картини, прагнення до монументалізациі жанрових мотивів. Звернення до прийомів До. було важливим рівнем в творчому розвитку багатьох провідних майстрів 17 ст (П. П. Рубене, Рембрандт), хоча у ряді випадків воно і не було результатом прямої дії мистецтва Караваджо і його послідовників (Ф. Рібальта, Д. Всласькес, Жорж де Латур).
2) Напрям в європейському живописі 17 ст представлене послідовниками Караваджо. У Італії, де тенденції До. зберігали своє значення до кінця 17 ст, вони проникли у всі значні художні центри і особливо сильно позначилися в живописі Риму, Генуї і Неаполя. Найбільш оригінальне і самостійне заломлення спадщина Караваджо отримала в творчості О. Борджанні, О. Джептілеськи, До. Сарачені, Дж. Би. Караччоло. В ряду майстрів До. виразився в поверхневому запозиченні формальних прийомів і сюжетних мотивів мистецтва Караваджо (роботи Л. Спади, Б. Манфреді і ін.). Серед зарубіжних представників До. найбільш значительни: у Голландії — Х. Тербрюгген, Р. Хонтхорст, Д. ван Бабюрен, у Фландрії — Т. Ромбаутс, А. Янсенс, у Франції — Ж. Валантен, С. Вуз, в Іспанії — Х. Рібера, в Германії — А. Ельсхеймер.
Літ.: Віппер Би. Р., Проблема реалізму в італійському живописі XVII—XVIII століть, М-коді.,1966, с.55—81;, Schneider A. von, Caravaggio und die Niederländer, Marburg, 1933; Catalogo della mostra del Caravaggio e dei caravaggeschi, Mil., 1951; Moir A., The Italian followers of Caravaggio, Camb. (Mass.), 1967.
