Зінгшпиль (йому. Singspiel, буквально — гра із співом), різновид комічної опери 18 ст з розмовними діалогами між музичними номерами, що набула поширення в Германії і Австрії. У північній Німеччині З. склався під впливом англійської «баладної опери», особливо «Опери жебраків»; початком його рахують постановку німецької обробки «баладної опери» «Меж на волі» з музикою І. Штандфуса (1752). Містив ряд простих пісень (куплетів), близьких до народних. Великий успіх мали З. поета Х. Вейсе і композитора І. Хиллера («Лотхен при дворі», 1767, і ін.). У числі авторів З. — композитори І. Бенда, До. Р. Нефі, І. Рейхардт; у створенні текстів для З. брав участь І. Ст Гете. У Австрії сформувався під впливом австрійської народної комедії, італійської комедії масок, французької комічної опери. Порівняно до німецького він містив розгорнуті арії і ансамблі. Основоположником австрійською З. був І. Умлауф («Рудокопи», пост.(постанов) 1778 при відкритті у Відні Придворного національного оперного театру). З. створювали також До. Діттерсдорф, В. Мюллер і ін. Найважливіший внесок у розвиток австрійської З. вніс В. А. Моцарт («Викрадання з сераля», 1782, «Чарівна флейта», 1791). Традиції З. ведуть до німецької романтичної опери 1-ої половини 19 ст і до віденської оперети.
Літ.: Schletterer Н. М., Dasdeutsche Singspiel von seinen ersten Anfängen bis auf die neueste Zeit, Augsburg, 1863; Calmus G., Die ersten deutschen Singspiele von STANDFUB und Hiller, Lpz., 1908.,
