Земська реформа Івана IV , реформа місцевого управління в Російській державі в середині 16 в.; проведена для ліквідації годувань, тобто вміст посадових осіб за рахунок населення, і введення земської самоврядності. Викликана необхідністю укріпити місцевий апарат управління на користь дворянства і купецтва. У 1549 на т.з. соборі «примирення» намітили програму земських реформ. У 1551 Стоголовий собор затвердив «статутну земську грамоту». У початку 50-х рр. в окремих областях була скасована влада намісників. Але лише в 1555—56 наместнічье управління відмінили в загальнодержавному масштабі. Замість намісників і волостелей на місцях вибиралися земські старости, що очолювали земські хати і що вибиралися з числа найбільш заможних людей посадників і селян. У їх веденні знаходилися суд (виключаючи справи про крупні кримінальні злочини) управління тягловим населенням і збір податків з нього. «Паличною викуп», що замінив наместнічьі збори, став поступати в царську казну, яка здійснювала і загальний нагляд за діяльністю органів земської самоврядності. Земська реформа завершила перебудову на станово-представницьких початках місцевого управління і підсилила централізацію державного управління.
Літ.: Носів Н. Е., Становлення станово-показних установ в Росії. Дослідження про земську реформу Івана Грізного, Л., 1969; Зимін А. А., Реформи Івана Грізного, М., 1960.
