3елінський Микола Дмитрович [25.1(6.2) .1861, Тирасполь, — 31.7.1953, Москва], радянський хімік-органік, академік АН(Академія наук) СРСР (1929), один з основоположників вчення про органічний каталіз. Герою Соціалістичного Труда (1945). У 1884 закінчив Новоросійський університет (Одеса), там же захистив магістерську (1889) і докторську (1891) дисертації. У 1893—1953 професор Московського університету, окрім періоду 1911—1917, коли він покинув університет разом з групою учених на знак протесту проти реакційної політики царського міністра народної освіти Л. А. Кассо (у ці роки З. був в Петербурзі директором Центральної лабораторії міністерства фінансів і завідувачем кафедрою в Політехнічному інституті). У 1935 активно брав участь в організації інституту органічної хімії АН(Академія наук) СРСР, в якому потім керував рядом лабораторій; цей інститут з 1953 носить його ім'я.
Наукова діяльність З. вельми різностороння: широко відомі його роботи по хімії тіофену, стереохімії органічних двоосновних кислот, електропровідності в неводних розчинах, по хімії амінокислот, але найголовніші його роботи відносяться до хімії вуглеводнів і органічного каталізу. У 1895—1907 вперше синтезував ряд циклопентанових і циклогексанових вуглеводнів, що послужили еталонами для вивчення хімічного складу нафтових фракцій. Вже в 1911 здійснив гладку дегідрогенізацію циклогексану і його гомологів в ароматичні вуглеводні у присутності платинового і палладневого каталізаторів; широко використовував цю реакцію для встановлення вмісту циклогексанових вуглеводнів в бензинових і гасових фракціях нафт (1920—30), а також як промисловий метод здобуття ароматичних вуглеводнів з нафти. Ці дослідження З. лежать в основі сучасних процесів каталітичного ріформінга нафтових фракцій. Подальші дослідження в цій області привели З. і його учнів до відкриття (1934) реакції гідрогенолізу циклопентанових вуглеводнів з перетворенням їх в алкани у присутності платинованого вугілля і надлишку водню.
В 1915 З. успішно використовував окисні каталізатори при крекінгу нафти, що привело до зниження температури процесу і до збільшення виходу ароматичних вуглеводнів. У 1918—19 З. розробив метод здобуття бензину крекінгом солярового масла і нафти у присутності хлористого і бромистого алюмінію; реалізація цього методу в промисловому масштабі зіграла важливу роль в забезпеченні бензином молодої Радянської держави. З. відкрив реакцію каталітичного ущільнення ацетилену в бензол у присутності активованого вугілля. У 1930-і рр. детально досліджував відкриту їм ще в 1911 реакцію перерозподілу водню в циклогексені (т.з. необоротний каталіз), при якому одночасно утворюються циклогексан і бензол. З. і його учні вивчили також дегідрогенізацію парафінів і олефінов у присутності окисних каталізаторів.
Будучи прибічником теорії органічного походження нафти, З. провів ряд досліджень, щоб пов'язати її генезис з сапропелями, горючими сланцями і ін. природними і синтетичними органічними речовинами.
З. і його учнями доведено проміжне утворення метиленових радикалів в багатьох гетерогенно-каталітичних реакціях: при розпаді циклогексану, при синтезі вуглеводнів з окислу вуглецю і водню на кобальтовому каталізаторі, у відкритих їм реакціях гидроконденсациі олефінов з окислом вуглецю і гідрополімеризації олефінов у присутності малих кількостей окислу вуглецю.
Особливе місце займають роботи З. по адсорбції і по створенню вугільного протигаза (1915), прийнятого на озброєння під час 1-ої світової війни 1914—18 в російській і союзницьких арміях.
З. створив крупну школу учених, що внесли фундаментальний вклад до різних областей хімії. Серед його учнів: академіки АН(Академія наук) СРСР А. А. Баландін, Л. Ф. Верещагин, Би. А. Казанський, До. А. Качанчиків, С. С. Наметкин, А. Н. Несмеянов; член-кореспондент АН(Академія наук) СРСР Н. А. Ізгаришев, До. П. Лавровський, Ю. Р. Мамедалієв, Би. М. Міхайлов, А. Ст Раковський, Ст Ст Челінцев, Н. І. Шуйкин; професор Л. А. Чугаєв, Н. А. Шилов і ін.
З. — один з організаторів Всесоюзного хімічного суспільства ним. Д. І. Менделєєва і з 1941 його почесний член; з 1921 почесний член Московського суспільства випробувачів природи, з 1935 — його президент. Премія ним. В. І. Леніна (1934); Державна премія СРСР (1942, 1946, 1948). Нагороджений 4 орденами Леніна, 2 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Ізбр. праці, т. 1—2, М. — Л., 1941; Собр. праць, т. 1—4, М., 1954—1960.
Літ.: Академік Микола Дмитрович Зелінський. Дев'яносторіччя з дня народження. Збірка, М., 1952; Микола Дмитрович Зелінський, М. — Л., 1946 (АН СРСР. Матеріали до біобібліографії учених СРСР. Серія хімічних наук, вип. 1); Казанський Би. А., Несмеянов А. Н., Плате А. Ф., Роботи академіка Н. Д. Зелінського і його школи в області хімії вуглеводнів н органічного каталізу, «Уч. зап.(західний) МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова)», 1956, ст 175; Фігуровський Н. А., Нарис виникнення і розвитку вугільного протигаза Н. Д. Зелінського, М., 1952; Плате А. Ф., Микола Дмитрович Зелінський, в кн.: Люди російської науки. Математика. — Механіка. — Астрономія. — Фізика. — Хімія, М., 1961.
