Здоровий глузд, сукупність поглядів людей, що стихійно складається під впливом повсякденного досвіду, на навколишню дійсність і самих себе, яка є підставою для їх практичної діяльності і моралі. З. с. виступає як життєва позиція філософськи недосвідченої людини, що вимагає розглядати дійсність такий, як вона безпосередньо представляється йому. По суті З. с. є некритичним поєднанням «наївного реалізму» з пануючими в даному суспільстві традиційними виставами. Оскільки в основі З. с. Лежить безпосередньо практичне відношення людини до світу, він не піднімається до рівня наукового і філософського осмислення дійсності, в чому виражається його обмеженість. Ф. Енгельс писав про це: «Для метафізики речі і їх уявні віддзеркалення, поняття, суть окремі, незмінні, застиглі, раз назавжди дані предмети, що підлягають і дослідженню один після іншого і один незалежно від іншого... Цей спосіб мислення здається нам на перший погляд сповна прийнятним тому, що він властивий так званому здоровому людському глузду. Але здоровий людський глузд, вельми поважний супутник, в чотирьох стінах свого домашнього ужитку переживає найдивніші пригоди, тільки він зважиться вийти на широкий простір дослідження» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 20, с. 21). Проблема З. с. ставиться в марксизмі в плані формування наукового світогляду і виступає перш за все як проблема критичного аналізу буденної свідомості, що стихійно складається.
В історії філософії існують протилежні тенденції в тлумаченні суті і значення З. с. Так, французькі матеріалісти 18 ст вважали, що З. с. людини протистоїть релігії, тоді як представники шотландської школи «здорового глузду» (common sense) в 18 ст вважали, що З. с. неминуче повинен привести до віри в бога. Т. Рід вважав, що свідомість людини немає tabula rasa («чиста дошка»), що заповнюється в процесі досвіду, як стверджували сенсуалісти. Навпаки, сам досвід можливий лише постільки, поскільки людський дух має природжені принципи З. с., якими є невикорінна віра в бога і в навколишній світ; філософія може будуватися лише на основі цих принципів.
В сучасній буржуазній філософії також є протилежні трактування З. с. Т. н. реалістичні напрями (неореалізм, критичний реалізм) виходять з того, що З. с. з необхідністю повинен постулювати існування реальної дійсності, без чого людина не може «ні жити, ні філософствувати» (Дж. Сантаяна, США). З ін. сторони, представники релігійних напрямів вважають що З. с. веде до непорушного визнання буття бога. Нарешті, згідно з прагматизмом, З. с. тождествен тій користі або вигоді, яку людина отримує в певній ситуації.
