Звичка, спосіб поведінки, здійснення якої в певній ситуації набуває для індивіда характеру потреби . В основі П. лежить навик виконання відповідної дії, проте, на відміну від навику, вирішальним моментом у формуванні П. опиняється не стільки освоєння уміння, або способу дії, скільки утворення нової (функціональною) потреби в його реалізації за певних умов (наприклад, потреба мити руки перед їдою). Реалізація П. є зазвичай мимовільною і значною мірою несвідомою формою поведінки. П. можуть бути продуктом направленого виховання, але часто складаються абсолютно стихійно; можуть бути вузько ситуативними (наприклад, П., вирушаючи, гасити світло), але можуть також бути характерною особливістю поведінки людини в цілому (П. швидко ходити, тихо говорити і т.д.). П. виникають в будь-яких сферах діяльності і захоплюють всі сторони життя. З точки зору соціальних норм поведінки, а також у відношенні до процесу формування особи одні П. можуть розцінюватися як корисні, такі, що ведуть до формування позитивних рис вдачі, інші — як шкідливі, такі, що приводять до поганих схильностей. Окремі П. (перш за все етичні) можуть безпосередньо переростати в стійкі межі характеру людини.
