Заїкання, складне порушення мови, що виявляється розладом її нормального ритму, мимовільними зупинками у момент вислову або вимушеними повтореннями окремих звуків і складів. З. найчастіше буває функціональним, коли не наголошується яких-небудь органічних поразок в мовних механізмах центральної і периферичної нервової системи. У окремих випадках З. може бути викликано органічними поразками центральної нервової системи (при черепномозкових травмах, нейроінфекціях і т.п.). Як правило, З. виникає у дітей в ранньому віці (від 2 до 5 років) в період формування розгорнутої узагальненої фразової мови; частіше зустрічається у легко збудливих, нервових дітей. Розрізняють три форми З. за типом судом, що періодично виникають в різних відділах мовного апарату. Найбільш рання і легка — клонічна, при якій повторюються звуки або склади слова (м-код — м-код — м'ячик, па-па — па — паровоз). З часом вона незрідка переходить у важчу — тонічну, коли в мові з'являються тривалі зупинки на початку або в середині слова (м- - -ячик, авт- - -обус). Зустрічається і змішана форма З. Іногда до судом мовних м'язів під час мови або перед її початком приєднуються судоми м'язів особи, кінцівок. Ці, т.з. супутні, рухи також є мимовільними, насильницькими.
Одній з причин функціонального З. є надмірно високі вимоги, що пред'являються до мови дітей: примус до повторення незрозумілих і важких слів, до декламації складних віршів перед сторонніми, перевантаження читанням, не відповідним зросту і розвитку. Часто З. виникає у дітей з недорозвиненою мовою, коли у них не вистачає елементарного запасу слів і граматичних засобів для вираження думок. Виникненню З. сприяють фізичні покарання, переляк. З. може з'явитися і в результаті наслідування.
В школі З. зазвичай посилюється: діти починають переживати свій недолік, до їх мови пред'являються нові вимоги. Найвищого розвитку З. досягає зазвичай в юнацькому віці і після 30 років починає слабшати. Дуже поважно не пропустити у дитяти почала З. Прі повторенні ним окремих звуків або раптових зупинках мови на початку або середині слова необхідно звернутися до лікарки-невропатолога і логопеда, т.к. З. само по собі, як правило, не зникає, а набуває з часом важкої, стійкої форми. Не слід фіксувати увагу дитяти на З., заставляти повторювати важкі для нього слова, т.к. ето викликає у нього страх перед власною мовою, закріплює З. Полезен повний мовний спокій (режим мовчання) для вироблення гальмування патологічних зв'язків (протягом місяця дитя пошепки говорить лише в необхідних випадках). На цей термін виключаються читання, розучування віршів казок, відвідини кіно, театрів, перегляд телепередач. Для усунення З. поряд з логопедичними заняттями проводять медикаментозне, фізіотерапевтичне і психотерапевтичне лікування. Велике значення надається регулюючому впливу середовища, тому ведеться необхідна роз'яснювальна робота з членами сім'ї. Заняття по усуненню З. завжди проводяться в групах, т.к. необходіма постійна мовна практика в умовах колективу. Вміст і форми логопедичних занять змінюються залежно від віку тих, що заїкаються. На заняттях розвивають навики самостійною, вільною від З. мови (від найлегших, доступніших форм мови до складних, узагальнених, розгорнутих повідомлень). Для повнішого усунення З. необхідні спокійна обстановка в сім'ї, правильне відношення до того, що заїкається з боку тих, що оточують.
В СРСР робота по усуненню З. проводиться в спеціальних установах: для дітей дошкільного віку — в спеціальних дитячих садах і спеціальних групах при масових дитячих садах, а також в напівстаціонарах; для школярів — на логопедичних пунктах при школах, поліклініках і психоневрологічних диспансерах; для підлітків і дорослих — в психоневрологічних диспансерах амбулаторно або в спеціальних відділеннях лікарень стаціонарно. Подолання З. досягається лише тривалою систематичною роботою. З. вважається повністю усуненим, коли воно не виявляється навіть у тривалих бесідах із сторонніми.
Літ.: Льовіна Р. Е., До проблеми заїкання у дітей, «Дефектологія», 1969 № 3; Чевельова Н. А., Виправлення мови у дошкільників, що заїкаються, М., 1965.
