Західно-сибірська рівнина, Західно-сибірська низовина, одна з найбільших низовинних акумулятивних рівнин земної кулі. Розташовується до С. від мелкосопочной рівнини Казахстану і гір Алтая, між Уралом на З. і Среднесибірським плоскогір'ям на В. Протяженіє з С. на Ю. до 2500 км., із З. на Ст від 1000 до 1900 км. ; площа близько 2,6 млн. км 2 . Поверхня рівнинна, слаборасчлененная, з невеликими амплітудами висот. Висоти низовин північних і центральних районів не перевищують 50—150 м-коди, невисокі піднесеності (до 220—300 м-код ) характерні головним чином для західних, південних і східних околиць рівнини. Смуга возвишенностей утворює також т.з. Сибірські Ували, що тягнуться в середній частині З.-С. р. від Обі майже до Єнісею. Всюди переважають широкі плоскі простори междуречий з незначними ухилами поверхні, сильно заболочені і місцями ускладнені моренними горбами і грядами (на С.) або невисокими піщаними гривами (головним чином на Ю.). Значні площі займають плоскі древньо-озерні улоговини — полесья. Річкові долини утворюють порівняно негусту мережу і у верхів'ях найчастіше є неглибокими улоговинами з погано вираженими схилами. Лише небагато найбільш крупних річок протікають в добре розроблених, глибоких (до 50—80 м-код ) долинах, з крутим правим берегом і системою терас в лівобережжі.
З.-С. р. сформувався в межах епігерцинськой Західно-сибірської плити, фундамент якої складний інтенсивно дислокованими палеозойськими відкладеннями. Вони всюди покриті чохлом рихлих морських і континентальних мезо-кайнозойських порід (глин, піщаників, мергелів і ін.) загальною потужністю понад 1000 м-код (у западинах фундаменту до 3000—4000 м-код ). Наймолодші, антропогеновиє, відкладення на Ю. — алювіальні і озерні, незрідка прикриті лессамі і лесовидними суглинками; на С. — льодовикові, морські і льодовиково-морські (потужність місцями до 200 м-код ) . В чохлі рихлих відкладень З.-С. р. поміщені горизонти підземних вод — прісних і мінералізованих (в т.ч. рассолов), зустрічаються також гарячі (до 100—150°С) води (див. Західно-сибірський артезіанський басейн ) . В надрах З.-С. р. поміщені багатющі промислові родовища нафти і природного газу (див. Західно-сибірський нафтогазоносний басейн ) .
Клімат континентальний, досить суворий. Взимку над рівниною переважають маси холодного континентального повітря помірних широт, а в теплу пору року формується область зниженого тиску і сюди частіше поступають вологі маси повітря з Північної Атлантики. Середні річні температури від —10,5°C на С. до 1—2°c на Ю., середні температури січня від —28 до —16°C, липня від 4 до 22°c. Тривалість вегетаційного періоду на крайньому Ю. досягає 175—180 днів. Основна маса опадів приноситься повітряними масами із З., головним чином в липні і серпні. Річна сума опадів від 200—250 мм в тундровій і степовій зонах до 500—600 мм в лісовій зоні. Потужність снігового покриву від 20—30 см в степу до 70—100 см в тайзі прієнісейських районів.
Територія рівнини дренує більше 2000 річок, загальна довжина яких перевищує 250 тис. км. Найбільш великі з них — Обь, Єнісей, Іртиш. Основні джерелами живлення річок служать талі снігові води і літньо-осінні дощі; до 70—80% річного стоку доводиться на весну і літо. Багато озер, найбільш великі — Чани, Убінськоє і ін. Частина озер південних районів заповнена солоною і гірко-солоною водою. Крупні річки є важливими судноплавними і сплавними магістралями, що пов'язують південні райони з північними; Єнісей, Обь, Іртиш, Томь володіють, крім того, великими запасами гідроенергетичних ресурсів.
Рівнинність рельєфу З.- С. р. обумовлює виразно виражену широтну географічну зональність. Специфічною особливістю більшості зон Західного Сибіру є надлишкове грунтове зволоження і як наслідок цього — широке поширення болотяних ландшафтів, що змінялися на Ю. солонцями і солончаками. Північ рівнини — тундрова зона, в якій на тундрових арктичних і тундрових глєєвих грунтах формуються ландшафти арктичною, моховою, лишайниковою, а на Ю. — чагарникової тундри. Південніше йде неширока смуга лісотундри, де на торфяністо-глєєвих, глеєво-підзолистих і болотяних грунтах розвинені складні комплекси ландшафтів чагарникової тундри ялиново-модринових редколесий, сфагнових і низовинних боліт. Велика частина З.-С. р. відноситься до лісової (лесо-болотною) зони, в межах якої на підзолистих грунтах переважає хвойна тайга, що складається з ялини, ялиці, кедра, сосни, сибірської модрини; лише на крайньому Ю. зони тайгові масиви замінюються смугою дрібнолистих лісів з берези і осики. Загальна площа лісів перевищує 60 млн. га, запаси деревини 9 млрд. м 3 , а щорічний її приріст 100 млн. м 3 . Лісова зона відрізняється широким розвитком верхових грядово-мочажинних сфагнових боліт, яких місцями припадає на частку більше 50% площі. З тварин лісової зони типові: бурий ведмідь, рись, росомаха, куниця, видра, колонок, соболь, лось, сибірська косуля, білка, бурундук, ондатра і ін. представники фауни Європейсько-сибірської підобласті Палеарктіки.
На південь від підзони дрібнолистих лісів розташовується лісостепова зона, де під ще не скрізь розораними різнотравними лугами, березово-осиковими перелісками («колками») і трав'янистими болотами формуються вилужені і звичайні чорноземи, лугово-чорноземні, темно-сірі лісові і болотяні грунти, солонці, солоди. Крайню південну частину З.- С. р. займає степова зона, на С. якій ще недавно переважали разнотравноковильниє, а на Ю. — ковильно-тіпчаковиє степи. Тепер ці степи з їх родючими чорноземними і червоно-коричневими грунтами розорані і лише площі із засоленими грунтами місцями зберегли свій цілинний характер.
Літ.: Західно-сибірська низовина. Нарис природи, М., 1963; Західний Сибір, М., 1963.
