Затримання, по радянському праву короткочасне (не більше ніж на 3 діб) позбавлення волі особи, підозрюваної в скоєнні злочину, з тим, щоб до рішення питання про обрання запобіжного заходу не дати йому можливості сховатися, продовжувати злочинну діяльність або перешкоджати встановленню істини. Застосовується лише до підозрюваних в злочині, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення свободи. Виробляється органом дізнання або слідчим. З. допускається, якщо підозрюваний був застигнуть при здійсненні злочини або безпосередньо після його здійснення; якщо очевидці, у тому числі і потерпілі, прямо вкажуть на нього, як на обличчя, що скоїло злочин, а також якщо на підозрюваному або на його одязі, або в його житлі будуть виявлені сліди злочину. У інших випадках підозрюваний може бути затриманий, якщо він робив замах на втечу, не має постійного місця проживання або якщо не встановлена його особа.
Оскільки З. пов'язано з позбавленням волі, закон передбачає необхідні процесуальні гарантії законності і обгрунтованості цієї слідчої дії. Про всякий випадок З. підозрюваного орган дізнання або слідчий зобов'язаний скласти протокол з вказівкою підстав і мотивів З. і протягом 24 годин повідомити о З. прокуророві. Отримавши таке сповіщення прокурор зобов'язаний протягом 48 годин дати санкцію на висновок під варту або звільнити затриманого.
