Зарьян Наїрі (псевдонім; сьогодення ім'я і прізвище Айастан Егиазарьян) [31.12.1900 (13.1.1901), с. Хараконіс Ванського вілайєта Західної Вірменії (Туреччина), — 12.7.1969, Єреван], вірменський радянський письменник. Член КПРС з 1930. Народився в селянській сім'ї. Під час кривавих репресій турецьких властей проти вірмен в 1915 З. біг до Росії. З 1923 вчився в Єреванському університеті. Друкувався з 1921. У поемі «Рушанськая скеля» (1930) змальовано соціалістичне перетворення сіла, подолання власницької психології. У збірках віршів «Фортеця» (1935), «Вічні вершини» (1937) З. виступив як співець соціалістичних буд. Тема колективізації отримала яскраве втілення в романі «Ацаван» (1937—47, русявий.(російський) пер.(переведення) 1965), переведеному на багато мов. В період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 опублікував збірки «Лайливий клич» (1941), «Помста» (1942), «Слухайте, століття» (1942), поему «Голос батьківщина» (1943). Багатством виразних засобів відрізняються історична трагедія З. «Ара Прекрасний» (1946), комедії «В джерела» (1948) і «Дослідне поле» (1950), що йшли на сценах вірменських театрів. У романі «Господін Петрос і його міністри» (1958, русявий.(російський) пер.(переведення) 1961) показано пробудження революційної свідомості народних мас в період панування дашнаків. Тема боротьби за мир займала значне місце в поезії З. Лучшим його творам властиві виразна простота і емоційність стилю. З. був головою республіканського Комітету захисту світу. Неодноразово обирався в керівні органи СП(Збори постанов) СРСР(Союз письменників СРСР). Нагороджений орденом Леніна, 2 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вибране, М., 1954; Вірші, М., 1963; Давид Сасунський, М., 1968.
