Заземлення, пристрій для електричного з'єднання із землею апаратів, машин, приладів і т.п. Складається із заритих в землю металевих електродів (заземлітелей) і провідників, що сполучають їх з частинами установок, що заземляються. Заземлітелі є забитими вертикально в землю сталеві труби (у електричних установках високої напруги — десятки труб), рейки або горизонтально укладені сталеві або мідні смуги і дроти. Для зменшення опору З. бажано розміщувати заземлітелі на рівні грунтових вод. На радіомовних станціях з щогловими антенами З. виконується у вигляді мережі з 100—120 відрізань дротів, що радіально розходяться від підстави щогли, протяжністю від 0,35 до 0,5 довжини хвилі передавача, заритих в землю на глибину 15—20 див. Інколи як заземлітеля використовують сталевий трос або ланцюг, наприклад для зняття статичного заряду, що наводиться, на бензовозах і ін. У електричних системах розрізняють робітники З. (наприклад, нейтралей трансформаторів), З. безпеці (наприклад, корпусів електричних машин і апаратів) і грозозахисні З. (наприклад, громовідводів і розрядників). При З. безпеці необхідно гранично знижувати напругу дотику і крокова напруга (під яких може попасти обслуговуючий персонал при короткому замиканні в електричних установках). Це досягається зменшенням опору заземлітелей і вирівнюванням розподілу потенціалу на території, займаній заземленим контуром. Грозозахисне З. призначено для захисту електричного устаткування від дії струму блискавки і розраховується на силу струму до 200 но в імпульсі тривалістю в долі сек.
Літ.: Оллендорф Ф., Струми в землі. Теорія заземленні, пер.(переведення) з йому.(німецький), М. — Л., 1932: Техніка високої напруги, під ред. Д. Ст Разевіга, М. —. Т., 1963; Ослон А. Б., Заземляючі пристрої на лініях електропередачі і підстанціях високої напруги, в кн.: Електричні станції, мережі і системи, М., 1966.
