Забайкальське козаче військо, утворене в 1851 на території Забайкалья з частини сибірських козаків, бурять, і евенкійських (тунгуських) військових формувань і селянського населення деяких районів у складі 3 кінних полків і 3 піших бригад. Здійснювало охорону кордону з Китаєм і внутрішню службу. На чолі 3. до. ст стояло наказний отаман, яким з 1872 був військовий губернатор Забайкальської області (з центром в Читі). На початку 20 ст З. до. ст виставляло в мирний час 1 гвардійську півсотню, 4 кінних полиця і 2 батареї; у 1-у світову війну 1914—18 виставило 1 гвардійську півсотню, 9 кінних полків, 4 батареї і 3 запасних сотні. У 1916 козаче населення З. до. ст складало 265 тис. чіл., на військовій службі знаходилося 14,5 тис. чіл. Брало участь в придушенні Іхетуаньського повстання 1899-1901, в російсько-японській 1904—05 і 1-й світовий 1914—18 війнах. Під час Громадянської війни 1918—20 заможна верхівка З. до. ст знаходилася в бандах генерала Г. М. Семенова і Р. Ф. Унгерна, біднота активно брала участь в партизанському русі. У 1920 припинило існування у зв'язку з ліквідацією козацтва як військового стану.
