Жуків Георгій Костянтинович [р. 19.11(1.12) .1896, село Стрелковка, нині Угодсько-заводського району Калузької області], радянський воєначальник, Маршал Радянського Союза (18.1.1943), чотири рази Герою Радянського Союза (29.8. 1939, 29.7.1944, 1.6.1945, 1.12.1956), Герою Монгольської Народної Республіки (1969). Член КПРС з березня 1919. Народився в сім'ї селянина-бідняка. Трудову діяльність почав в 1907 учнем, потім майстром-кушніром в Москві. З 1915 в армії, учасник 1-ої світової війни 1914—18, молодший унтер-офіцер в кавалерії. З жовтня 1918 в Радянській Армії. Брав участь в Громадянській війні 1918—20, був командиром взводу і ескадрона. Закінчив кавалерійські курси (1920), курси удосконалення комскладу кавалерії (1925) і вищого начскладу (1930). Командував кавалерійським полком, бригадою, дивізією, корпусом, був помічником інспектора кавалерії РККА і заступником командувача військами Білоруського особливого військового округу. У 1939, командуючи особливим корпусом, а потім армійською групою військ, успішно керував розгромом японських агресорів на р. Халхін-Гол (МНР). З червня 1940 командував військами Київського особливого військового округу. З кінця січня по 30 липня 1941 начальник Генштабу і заступник наркома оборони СРСР. На початку Великої Вітчизняної війни командував військами фронтів: Резервного (серпень — вересень 1941), Ленінградського (вересень — жовтень 1941). В період оборони Москви і розгрому німецько-фашистських військ в Московській битві 1941—42 командував військами Західного фронту (10 жовтня 1941 — серпень 1942). З серпня 1942 1-й заступник наркома оборони СРСР і заступник Верховного головнокомандуючого. Брав участь в розробці планів найбільших операцій; за дорученням Верховного Головнокомандування здійснював координацію дій фронтів по розгрому німецько-фашистських військ під Сталінградом (1942), координував дії фронтів Волховського і Ленінградського з прориву блокади Ленінграда (1943), при розгромі противника в Курській битві 1943 координував дії Центрального, Воронежського, Степового, Білоруського фронтів. У березні — травні 1944 командував військами 1-го Українського фронту, керуючи операціями по звільненню Правобережної України. З червня по листопад 1944 координував дії 1-го і 2-го Білоруських фронтів при звільненні Білорусії. З листопада 1944 по травень 1945 командував військами 1-го Білоруського фронту, які спільно з військами 1-го Українського і 2-го Білоруського фронтів здійснили операцію Звислого Одеру, а потім розгром берлінського угрупування німецько-фашистських військ і опанували Берлін. Від імені і за дорученням Верховного Головнокомандування Ж. 8 травня 1945 в Карлсхорсте (Берлін) прийняв капітуляцію фашистської Німеччини. Після війни — головнокомандуючий Групою радянських військ в Германії і главноначальствующий Радянської адміністрації (червень 1945 — березень 1946), головнокомандуючий Сухопутними військами і заступник міністра озброєних сил (березень — червень 1946). У 1946—53 командувач військами Одеського і Уральського військових округів. З березня 1953 1-й заступник міністра, а з лютого 1955 по жовтень 1957 міністр оборони СРСР. З березня 1958 у відставці. Кандидат в члени ЦК КПРС (1941—46 і 1952—53), член ЦК КПРС (1953—56), кандидат в члени і член Президії ЦК КПРС (1956—57). Депутат Верховної Ради СРСР 1—4-го скликань. Нагороджений 6 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 2 орденами «Перемога», 3 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 1-ій мірі, почесною іменною зброєю (шашка), орденом Червоного Прапора Тувинської Республіки, 20 іноземними орденами і багатьма медалями.
