Есе (франц. essai — спроба, проба, нарис, від латів.(латинський) exagium — зважування), прозаїчне вигадування невеликого об'єму і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження і міркування по конкретному приводу або питанню і свідомо не претендує на визначальне або вичерпне трактування предмету. Як правило, Е. передбачає нове, суб'єктивно забарвлене слово про що-небудь і може мати філософський, історіко-біографічній публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний або чисто белетристичний характер. Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю і установкою на розмовну інтонацію і лексику. Він спрадавна формувався у вигадуваннях, де на перший план виступала особа автора: у Платона і ісократіков, Орігена і Тертулліана, Майстера Екхарта і Лютера. На Сході жанр, аналогічний європейському есе, складався, наприклад, в Хань Юя (8—9 вв.(століття), Китай) і Камо Темея (13 с., Японія). Як самодовлеющего жанр Е. ввів в літературу М. Монтень в своїх «Дослідах» (1580). Настільки ж непосередні і примхливі — з парадоксальним відтінком урочистості — проповіді Дж. Донна . початок Есе живить філософсько-теологічні медитації Н. Мальбранша і науково-популярні бесіди Б. Фонтенеля. Першим англійським есеїстом був поет-«метафізік» А. Коулі (1618—1667), автор «Деяких міркувань у формі есе»; літературно-критичні есе Дж. Драйдена відкрили історію англійської критики.
В 18—19 вв.(століття) Е. — один з провідних жанрів англійської і французької журналістики. Розвитку ессєїстіки сприяли Дж. Аддісон і Р. Стіл, Г. Філдінг і С. Джонсон, Дідро і Вольтер, Лессинг і Гердер. Е. стало основною формою філософсько-естетичної полеміки в романтиків (Р. Гейнеа, Р. В. Емерсон, Р. Д. Торо). Найглибше жанр Е. укорінявся в англійській літературі: Т. Карлейль, В. Хезлітт, М. Арнолд — в 19 в.; М. Бірбом, Х. Беллок, Г. К. Честертон — в 20 ст Їх кращі зразки — імпровізоване, приховано діалогизованноє звернення до широкого читача. У 20 ст ессєїстіка переживає розквіт; найбільші прозаїки, поети, філософи звертаються до жанру Е. в цілях популяризації досягнень природничонаукової і гуманітарної думки і зближення різних кругів читачів (Р. Роллан, Би. Шоу, Р. Уеллс, Р. і Т. Манни, І. Бехер, А. Моруа, Же. П. Сартр).
Для російської і радянської літератури жанр Е. не характерний; проте зразки стилю есе виявляють у А. С. Пушкина («Подорож з Москви до Петербургу»), А. І. Герцена («З того берега»), Ф. М. Достоєвського («Щоденник письменника»). На початку 20 ст до жанру Е. зверталися Ст Іванов, Д. Мережковський, А. Білий, Л. Жердин, Ст Розанців. З радянських письменників ессєїстіку створювали І. Еренбург, Ю. Олеша, Ст Шкловський, До. Паустовський.
В 70-і рр. найбільш продуктивною галуззю жанру залишається досвід літературно-критичної оцінки.
Літ.: Walker Н., The English essay and essayists, Delhi, 1966; Priestley J. B., Essayists, past and present, L., 1967; Champigny R., Pour une esthétique de l''essai, P., 1967.
