Есенін Сергій Олександрович
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Есенін Сергій Олександрович

Есенін Сергій Олександрович [21.9(3.10) .1895, с. Константінове, нині Есеніно Рязанської області, — 28.12.1925, Ленінград; похований в Москві], російський радянський поет. Народився в селянській сім'ї. З 1913 жив в Москві, працював в друкарні; був слухачем народного університету ім. А. М. Шанявського. Перший опублікований вірш — «Береза» (1914). У 1915 Е. переїхав до Петрограду, де зближувався з поетами Н. Клюєвим, С. Городецким познайомився з А. Белим і А. Блоком. Перша збірка віршів «Проводи» (1916) привернув увагу проникливим зображенням природи і «святковістю зору», яку сам Е. згодом усвідомив як живу межу народного світовідчування, пов'язавши її з органічною образністю російської мови, з обрядовим і орнаментальним народним мистецтвом (ст. «Ключі Марії», 1918).

  Відношення Е. до Жовтневої революції — захоплене, але з «селянським ухилом» (по його словам) — відбилося в циклі поем 1917—18 («Отчарь», 1917, «Октоїх», 1918, «Інонія», 1918, «Пантократор», 1919, і ін.), своєрідній поетичній «біблії», призначенням якої, за задумом Е., було нести «світильник» мистецтва в оновлений революційним вихором побут. Але незабаром Е. відчув, що реальні соціально-історичні зрушення несумісні з його селянською утопією «Інонії», землі, де річки течуть «молоком і медом». Недовірливе і ворожо-оборонне відношення до «залізному гостю» — місту виявилося в творах 1919—21: у «Сорокоусте», 1920, «Кобильіх кораблях», 1920, «Пісні про хліб», 1921, частково — в ліричній драмі «Пугачов» (1921).

  В 1919—23 Е. полягає в групі імажиністів. Зв'язок самобутнього художника, що вже склався, з імажинізмом була чисто зовнішньою, але життєвий стиль і побут імажиністської богеми зіграли чималу роль в долі Е. Песимістичні занепадницькі настрої відбилися в циклі «Москва шинкова» (1921—24), в поемі «Чорна людина» (1925). Проте Е. не міг жити у відриві від суспільства, сучасності, від Росії (це стало для нього особливо ясно під час закордонної подорожі 1922—23). 1924—25 були для Е. роками перелому. У «Пісні про великий похід», збірці «Русь Радянська» (1925), віршах «Повернення на батьківщину», «Капітан землі», вступі до епічної поеми «гуляй-поле» Е. прагне «... спіткати в кожній миті комуною здиблену Русь». Поет відтворює в своїх віршах образ Ст І. Леніна; оспівує подвиг бакинських комісарів («Балада про двадцять шести», 1924); у поемі «Ганна Снегина» (1925) реалістично показує нове, революційне життя сіла. Серед написаних тоді ж ліричних віршів широко відомі цикл «Персидські мотиви» (збірка 1925), вірші «Лист матері», «Собаці Качалова». Проте, не дивлячись на щире бажання художницький освоїти «іншу життя сіло» і пошана до нової, інтернаціональної Росії, Е. продовжував відчувати себе поетом «Русі вирушаючої», «золотої зробленої з колод хати». В стані важкої душевної депресії наклав на себе руки.

  Е., що виразив своєю поезією «невичерпну «печаль полів», любов до всього живого в світі і милосердя...» (Гіркий М., Збори соч.(вигадування), т. 17, 1952, с. 64), — один з самих читаних російських ліриків і чудовий відновлювач поетичної образності. Сприйнявши романтичний настрій народної пісні, навчившись в частівки мистецтву ліричного жесту, а в загадки — метафорична, він минув небезпеку стилізаторства і створив оригінальну поетичну систему, в якій вільно з'єднуються співучість і живописність, фольклорна узагальненість і складність індивідуальних душевних рухів. На батьківщині Е. — меморіальний музей. Твори Е. переведені на багато мов.

  Соч.: Собр. віршів. [Вступ. ст. А. Воронського], т. 1—4, М. — Л., 1926—27; Соч.{Вступ. ст. До. Зелінського], т.1-2, М., 1955; Собр. соч.(вигадування), т.1—5. М., 1961—62; Собр. соч.(вигадування), т. 1-5, М., 1966-68.

  Літ.: Гіркий М., Сергій Есенін, Собр. соч.(вигадування), т. 17, М., 1952; Есенін. Життя. Особа. Творчість, під ред. Е. Никітітіной, М., 1926; Спогади про Сергія Есеніне. Сб. під загальною ред. Ю. Л. Прокушева, М., 1965; Наумов Е., Сергій Есенін. Особа. Творчість. Епоха. Л., 1969; Юшин П. Ф., Сергій Есенін. Ідейно-творча еволюція, М., 1969; Коржан Ст, Есенін і народна поезія, Л., 1969, Коропів Е. Л., С. А. Есенін. Бібліографічний довідник, М., 1966.

  А. М. Марченко.

С. А. Есенін.

Автограф вірша «Розбуди мене завтра рано...».

Худий. А. Ушин. Ілл. до «Вибраних творів» (Ленінград, 1957). Гравюра на дереві.