Есенін Сергій Олександрович [21.9(3.10) .1895, с. Константінове, нині Есеніно Рязанської області, — 28.12.1925, Ленінград; похований в Москві], російський радянський поет. Народився в селянській сім'ї. З 1913 жив в Москві, працював в друкарні; був слухачем народного університету ім. А. М. Шанявського. Перший опублікований вірш — «Береза» (1914). У 1915 Е. переїхав до Петрограду, де зближувався з поетами Н. Клюєвим, С. Городецким познайомився з А. Белим і А. Блоком. Перша збірка віршів «Проводи» (1916) привернув увагу проникливим зображенням природи і «святковістю зору», яку сам Е. згодом усвідомив як живу межу народного світовідчування, пов'язавши її з органічною образністю російської мови, з обрядовим і орнаментальним народним мистецтвом (ст. «Ключі Марії», 1918).
Відношення Е. до Жовтневої революції — захоплене, але з «селянським ухилом» (по його словам) — відбилося в циклі поем 1917—18 («Отчарь», 1917, «Октоїх», 1918, «Інонія», 1918, «Пантократор», 1919, і ін.), своєрідній поетичній «біблії», призначенням якої, за задумом Е., було нести «світильник» мистецтва в оновлений революційним вихором побут. Але незабаром Е. відчув, що реальні соціально-історичні зрушення несумісні з його селянською утопією «Інонії», землі, де річки течуть «молоком і медом». Недовірливе і ворожо-оборонне відношення до «залізному гостю» — місту виявилося в творах 1919—21: у «Сорокоусте», 1920, «Кобильіх кораблях», 1920, «Пісні про хліб», 1921, частково — в ліричній драмі «Пугачов» (1921).
В 1919—23 Е. полягає в групі імажиністів. Зв'язок самобутнього художника, що вже склався, з імажинізмом була чисто зовнішньою, але життєвий стиль і побут імажиністської богеми зіграли чималу роль в долі Е. Песимістичні занепадницькі настрої відбилися в циклі «Москва шинкова» (1921—24), в поемі «Чорна людина» (1925). Проте Е. не міг жити у відриві від суспільства, сучасності, від Росії (це стало для нього особливо ясно під час закордонної подорожі 1922—23). 1924—25 були для Е. роками перелому. У «Пісні про великий похід», збірці «Русь Радянська» (1925), віршах «Повернення на батьківщину», «Капітан землі», вступі до епічної поеми «гуляй-поле» Е. прагне «... спіткати в кожній миті комуною здиблену Русь». Поет відтворює в своїх віршах образ Ст І. Леніна; оспівує подвиг бакинських комісарів («Балада про двадцять шести», 1924); у поемі «Ганна Снегина» (1925) реалістично показує нове, революційне життя сіла. Серед написаних тоді ж ліричних віршів широко відомі цикл «Персидські мотиви» (збірка 1925), вірші «Лист матері», «Собаці Качалова». Проте, не дивлячись на щире бажання художницький освоїти «іншу життя сіло» і пошана до нової, інтернаціональної Росії, Е. продовжував відчувати себе поетом «Русі вирушаючої», «золотої зробленої з колод хати». В стані важкої душевної депресії наклав на себе руки.
Е., що виразив своєю поезією «невичерпну «печаль полів», любов до всього живого в світі і милосердя...» (Гіркий М., Збори соч.(вигадування), т. 17, 1952, с. 64), — один з самих читаних російських ліриків і чудовий відновлювач поетичної образності. Сприйнявши романтичний настрій народної пісні, навчившись в частівки мистецтву ліричного жесту, а в загадки — метафорична, він минув небезпеку стилізаторства і створив оригінальну поетичну систему, в якій вільно з'єднуються співучість і живописність, фольклорна узагальненість і складність індивідуальних душевних рухів. На батьківщині Е. — меморіальний музей. Твори Е. переведені на багато мов.
Соч.: Собр. віршів. [Вступ. ст. А. Воронського], т. 1—4, М. — Л., 1926—27; Соч.{Вступ. ст. До. Зелінського], т.1-2, М., 1955; Собр. соч.(вигадування), т.1—5. М., 1961—62; Собр. соч.(вигадування), т. 1-5, М., 1966-68.
Літ.: Гіркий М., Сергій Есенін, Собр. соч.(вигадування), т. 17, М., 1952; Есенін. Життя. Особа. Творчість, під ред. Е. Никітітіной, М., 1926; Спогади про Сергія Есеніне. Сб. під загальною ред. Ю. Л. Прокушева, М., 1965; Наумов Е., Сергій Есенін. Особа. Творчість. Епоха. Л., 1969; Юшин П. Ф., Сергій Есенін. Ідейно-творча еволюція, М., 1969; Коржан Ст, Есенін і народна поезія, Л., 1969, Коропів Е. Л., С. А. Есенін. Бібліографічний довідник, М., 1966.
