Еркель (Erkel) Ференц (7.11.1810, Дьюла, — 15.6.1893, Будапешт), угорський композитор, диригент, піаніст, педагог, музично-суспільний діяч. Вчився в Г. Клейна в Братиславі. Викладав (1828—35) і служив капельмейстером (1830) в Клуже. З 1835 жив в Будапешті. У 1838—90 головний диригент, керівник Національного театру, з 1853 керівник оркестру Філармонічного суспільства, з 1868 — Всевенгерського об'єднання хорових суспільств. У 1875—89 1-й директор і професор (фортепіано) Музичної академії в Будапешті (при президентові Ф. Аркуші). Е. — основоположник угорської національної опери. У більшій частині своїх опер Е. відображав трагічні історичні епізоди боротьби за звільнення Угорщини від загарбників. Найбільш значні — героїко-лірічні опери «Ласло Хуньяді» (1844) і «Банк бан» (1852; пост.(постанов) 1861, Будапешт; 1957, Москва; 1958, Новосибірськ), що користувалися великою популярністю у сучасників Е. Некоториє мелодії з цих опер, частково з новими текстами, стали масовими піснями, які співали під час революційних народних демонстрацій в 1848—49 і в 1918—19. Поєднував сучасні західноєвропейські оперні традиції з національними (використовував вербункош, угорські народні мелодії). Серед інших опер (всього написав 9) — «Марія Баторі» (1840), «Дьердь Дожа» (1867), а також 2 комічних опери. Автор «Урочистої увертюри» (1887), фортепіанних п'єс, хорових пісень, у тому числі угорського Державного гімну (1844), музики до так званих народних театральних п'єс.
Літ.: Сабольчи Б., Історія угорської музики, (пер. з венг), Будапешт, 1964, с. 71—74; Мароті Я., Дорога Еркеля від героїко-лірічної опери до критичного реалізму, в кн.: Музика Венгрії, (пер. з венг.(угорський)), М., 1968; Abranyi До., Erkel Ferenc elete es mukodese, Bdpst, 1895; Legany D., Erkel Ferenc muvei es korabeli tortenetuk, Edpst, 1972.
