Епізоотія (від епі... і греч.(грецький) zóon — тварина), широке поширення заразливої (інфекційною або інвазивною) хвороби тварин, що значно перевищує рівень звичайної (спорадичною) захворюваності, характерної для даної території. Вивчення Е. входить в завдання епізоотології . Е. характеризує міру напруженості епізоотичного процесу, тобто безперервного процесу поширення інфекційних хвороб і мікробоносійства серед тварин. Виникнення Е. можливо лише за наявності комплексу взаємозв'язаних елементів, що є т.з. епізоотичний ланцюг: джерело збудника інфекції (хвора тварина або жівотноє-мікробоноситель), чинники передачі збудника інфекції (об'єкти неживої природи) або живі переносники; сприйнятливі тварини. На виникнення і розвиток Е. впливають умови зовнішнього середовища — природні (географічні, кліматичні, грунтові) і економічні (господарські і ін.), а також соціальні потрясіння (війни, економічні кризи). Характер Е., тривалість її течії залежать від механізму передачі збудника інфекції, тривалості інкубаційного періоду, співвідношення хворих і сприйнятливих тварин, умов вмісту тварин і ефективності протиепізоотичних заходів. Е. при певних хворобах властиві періодичність прояву (через декілька років), сезонність, стадійність розвитку, які особливо яскраво виявляються при стихійному перебігу Е. Актівноє втручання людини, зокрема проведення планових протиепізоотичних заходів, як це має місце в СРСР, запобігає в значній мірі розвитку Е.
