Еліти теорії, соціально-філософські концепції, що стверджують, що необхідні складові частини соціальної структури будь-якого суспільства — еліта (вищий, привілейований шар або шари, що здійснюють функції управління, розвитку науки і культури) і остання маса людей. Виразниками подібного роду ідей були Платон, Макіавеллі, Т. Карлейль. Проте як певна система поглядів Е. т. були сформульовані в 20 ст Ст Парето і Г. Моська (Італія). До 2-ої світової війни 1939—1945 Е. т. отримали найбільше поширення в Італії, Німеччині, Франції; після війни — в США. Основні варіанти Е. т.: «макиавеллієвський» (Дж. Бернхем, США), «ціннісний» (Ла Валет, Франція), структурно-функціональний (Р. Далечінь, С. Келлер, США), «неоелітізм»(Т. Дай, X. Цайглер, США). Загальні межі Е. т. — заперечення історичного прогресу (історія розглядається як сукупність соціальних циклів, певних типів еліт, що характеризуються пануванням); критика ідеї народного суверенітету як утопічного міфу романтиків; твердження, що нерівність — основа соціального життя.
Вихідний постулат Е. т. — абсолютизація політичних стосунків. Політична влада розглядається як основна частина соціальних стосунків, з яких найбільш значимі стосунки панування і підпорядкування.
Спочатку Е. т. були відкрито ворожі навіть буржуазній демократії. В кінці 30—40-х рр. І. Шумпетер і К. Манхейм (Німеччина) реконструюють Е. т., прагнучи поєднати їх принципи з визнанням буржуазно-демократичних інститутів. Манхейм стверджував, що відмінна риса демократії — конкуренція відносно відкритих еліт за позиції влади і «демократичний оптимум еліти-маси» («Essays on the Sociology of Culture», L., [1956], р. 200). У 60—70-х рр. на основі цих ідей була сформульована т.з. теорія плюралізму еліт (Далечінь) і ідея їх «консензуса» (згоди) відносно існуючої політичної системи (Дай, Цайглер).
Класове коріння Е. т. лежать в розділенні антагоністичного суспільства на експлуататорську меншість і експлуатовану більшість. Певний етап історичного розвитку, пов'язаний з недостатнім розвитком продуктивних сил і представляючий передісторію людства, Е. т. розглядають як загальний закон, наслідок «людської природи» і технологічних вимог складного виробництва.
Марксистська соціологія показує ненауковий характер Е. т., їх спрямованість проти марксистського вчення про класи і класову боротьбу, проти вимоги соціальної рівності всіх членів суспільства.
Літ.: Міллс Р., Володарююча еліта, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1959; Ашин Р. До., Міф про еліту і «масовому суспільстві», М., 1966; Бурлацький Ф. М., Галкин А. А., Соціологія. Політика. Міжнародні відносини, М., 1974; Mosca G., Elementi di scienza politica, 6 ed., [Mil.], 1953; Dye T. R., Zeigler L. Н., The irony of democracy: an uncommon introduction to American politics, 2 ed., Belmont, 1972; Dahl R. A., Polyarchy, Hew Haven, 1971; Prewitt K., Stone A., The ruling elites, N. Y., [а. о.], 1973.
