Ейнтховен (Einthoven) Віллем (21.5.1860, Самаранг, о. Ява, — 29. 9.1927, Лейден, Нідерланди), нідерландський фізіолог. Закінчив університет в Утрехте (1885). З 1885 професор фізіології Лейденського університету. Основні праці по електрофізіології. Математичний аналіз електрокардіограм дозволив Е. внести істотні уточнення до розшифровки електричних реакцій серця. У 1903 створенням струнного гальванометра Е. поклав початок клінічної електрокардіографії. Е. належать ідея трьох відведень струмів серця, схема трикутника (трикутник Е.), що ілюструє зміну висоти зубців електрокардіограми і їх взаємодію залежно від способу відведення, фізіологічне пояснення кожного зубця і інтервалу електрокардіограми. Запропонував (1913) векторкардіографію . Одін з перших дослідників в області нейроелектрофізіологиі. Виявив імпульсну активність В т. н. депрессорном нерві, зареєстрував імпульсну активність в нервових дорогах симпатичної системи. Нобелівська премія (1924).
Соч.: Neues Galvanometer, «Annalen der Physik», 1903, Bd 12; Über die Deutung des Elektrokardiogramms, «Pflügers Archiv für die gesamte Physiologie des Menschen und der Tiere», 1913, Bd l49; Das Saitengalvanometer und die Messung der Aktionsströme des Herzens, в кн.: Les prix Nobel en 1924—1925, Stockh., 1926.
Літ.: Самойлов А. Ф., Спогади про професора Вільгельме Ейнтховене, в його кн.: Ізбр. статті і мови, М.— Л., 1946; Wenckebach (Wien), W. Einthoven, «Deutsche medizinische Wochenschrift», 1927, Jg 53 № 51, S. 2176.
