Ейзенхауера доктрина, зовнішньополітична програма уряду США на Ближньому і Середньому Сході, прийнята після провалу ізраїльській для англо-франко агресії проти Єгипту (1956) і значного ослабіння позицій колоніальних держав на Ближньому і Середньому Сході. Розроблена при активній участі державного секретаря США Дж. Ф. Даллеса. Вперше була викладена в посланні президента США Д. Ейзенхауера конгресу від 15 січня 1957, законодавчо затверджена в березні 1957. Була направлена на зміцнення позицій США на Ближньому і Середньому Сході і систематичну протидію силам національно-визвольного руху. Згідно з доктриною президент США отримував «право» надавати державам Близького і Середнього Сходу військову і економічну «допомогу» і використовувати на свій розсуд американські озброєні сили цьому районі. Установки Е. д. означали прагнення США довільно і в однобічному порядку вирішувати питання війни і світу на Ближньому і Середньому Сході, втручатися у внутрішні справи країн регіону і здійснювати контроль над їх зовнішньою політикою, що в корені перечило інтересам світу і безпеки, принципам державного суверенітету і незалежності народів. Е. д. грубо порушувала ряд положень Статуту ООН(Організація Об'єднаних Націй) і міжнародного права в цілому. Вона перечила також конституційній практиці США, т.к. наделяла президента фактично безконтрольними військовими повноваженнями в обхід конгресу. США неодноразово використовували Е. д. на практиці (змови проти Сирії, 1957, агресія проти Лівану, 1958). Національно-визвольний рух народів Арабського Сходу і послідовна зовнішня політика СРСР і інших країн соціалістичної співдружності, направлена на забезпечення світу і підтримку справедливих вимог арабських народів, зірвали плани США здійснити Е. д. повною мірою. В той же час основні принципи і завдання Е. д. у відкритій або прихованій формі виявлялися в політиці США на Ближньому і Середньому Сході і надалі (підтримка агресивних дій Ізраїлю, реакційних сил в арабських державах).
