Едом (др.-евр.). Ідумея (греч. Idumáia), древня країна в Передній Азії, до Ю. від Палестини, між Мертвим морем і затокою Акаба. З 2-ої половини 2-го тис. до н.е.(наша ера) була населена едомітянамі (звідси назва країни), що об'єдналися з кінця 2-го тис. в державу. З 11 ст Е. — залежно від ізраїльських племен, в 9— 7 вв.(століття) — данник Ассірії, в 7—6 вв.(століття) — Нововавілонського царства. Разом з вавілонянами едомітяне брали участь в облозі і руйнуванні Єрусалиму (586 до н.е.(наша ера)) і до кінця 6 ст опанували частину південної Палестини. З утворенням Набатейського царства (кон. 3 ст) велика частина території Е. увійшла до його складу. Західний Е. з частиною південної Палестини (центр — Хеброн) представляв самостійне царство Ідумею, в кінці 2 ст завойоване іудейським царем з династії Хасмонєєв ; його населення було обернене в іудаїзм. У 63 до н.е.(наша ера) західний Е. разом з Іудєєй був покірний Римом і знаходився під римським протекторатом. З едомітян відбувався цар Ірод I . В 106 н.е.(наша ера) значна частина території Е. увійшла до складу римської провінції Аравія .
