Егоров Олександр Ілліч [13(25) .10.1883 — 23.2.1939], Маршал Радянського Союза (1935). Член КПРС з липня 1918. Народився в р. Бузулук губернії Самари, в сім'ї міщанина. Після закінчення гімназії Самари в 1901 поступив в армію добровольцем. Закінчив Казанське піхотне юнкерське училище (1905). Брав участь в 1-ій світовій війні 1914—1918, командував ротою і батальйоном 132-го піхотного полку Бендерського в чині підполковника, в листопаді 1917 вироблений в полковники. З 1917 примикав до лівих есерів, з якими порвав влітку 1918. У 1918 голова Центропленбежа, комісар Всероглавштаба і голова Вищої атестаційної комісії з відбору офіцерів в Червону Армію. З серпня 1918 командував військами на ділянці Балашов — Очеретин (з жовтня 9-ою армією). З грудня 1918 командувач 10-ою армією, що обороняла Царіцин, з липня 1919—14-ою армією, а з жовтня 1919 — військами Південного фронту проти військ Деникіна. У січні — грудні 1920 командувач військами Південно-західного фронту. З грудня 1920 командував військами Київського, з квітня 1921 — Петрограду військових округів, з лютого 1922 Кавказькою Червонопрапорною армією, а з травня 1924 військами України і Криму. У 1925—1926 військовий аташе в Китаї. З 1927 командувач військами Білоруського військового округу. З 1931 начальник Штабу РККА, з 1935 начальник Генштабу; у 1937—38 1-й заступник наркома оборони СРСР. Зіграв велику роль в бойовій підготовці і оснащенні Червоної Армії в 30-х рр. Кандидат в член ЦК ВКП (б) з 1934. Нагороджений 2 орденами Червоного Прапора, орденами Червоного Прапора Грузинської і Азербайджанської РСР і почесною революційною зброєю.
Соч.: Львів — Варшава, 1920г. Взаємодія фронтів, М. — Л., 1929; Розгром Деникіна, 1919, М., 1931.
