Дюамель Жорж
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Дюамель Жорж

Дюамель (Duhamel) Жорж (30.6.1884, Париж, — 13.4.1966, Вальмондуа), французький письменник, член Французької академії (1935). Виріс в дрібнобуржуазній сім'ї. Лікарка за освітою. Один із засновників творчого об'єднання «Абатство» (1906). Поет (книги віршів «Легенди, битви», 1907, «Супутники», 1912), драматург (п'єси «Світло», 1911, «Битва», 1913) і критик (етюди «Поль Клодель», 1913, «Поети і поезія», 1914), Д. дебютував як представник унанімізму . У реалістичних розповідях («Життя мучеників», 1917, русявий.(російський) пер.(переведення) 1924; «Цивілізація», 1918, Гонкуровськая премія, русявий.(російський) пер.(переведення) 1924) і баладах (книга віршів «Елегії», 1920) Д. пацифістськи засуджував 1-у світову війну 1914—18 (фарс «Лапуант і Ропіто», 1919). Відкидав революційне перевлаштування суспільства (есе «Бесіди в сум'ятті», 1919), захищав «незалежність духу» від політики.

  Творчість Д. подвійно: різка критика ніцшеанствующих «рятівників» людства (комедія «Співтовариство атлетів», 1920), колоніальної війни до Марокко (заява Д. у журналі «Кларте» — «Clarté», 15.7.1925 № 76), інтересу до творення нового світу (нариси «Подорож до Москви», 1927), засудження американської «гендлярської диктатури» (нариси «Сцени майбутнього», 1930) поєднувалися у нього з боязню революційної активності мас. У циклі романів «Життя і пригоди Салавена» (т. 1—5, 1920—32) розказано про трагічне прагнення «маленької людини» знайти себе в духовному самопізнанні і суспільній дії. Загрозі стандартизації життя (есе «Гуманіст і автомат», 1933), духовній кризі Заходу (есе «Захист літератури», 1937) Д. протиставляє лише споглядання дива самого життя («Казки мого саду», 1936). Д. бачив небезпеку фашизму («Щоденник білої війни», 1939), його книги заміток («Французькі позиції», 1940) і вражень військової пори («Місце притулку», 1940) спалені нацистськими окупантами, яких він прокляв в нарисі «На руїнах моралі: Орадур-сюр-Глан» (1944). Духовна несвобода, влада грошей, криза буржуазного суспільства відтворені Д. у реалістичній серії романів «Хроніка сім'ї Паськье» (т. 1—10, 1933—44). У романі «Подорож Патріса Періо» (1950) Д. віддав дань реакційної демагогії періоду «холодної війни». Автор атомної утопії «Пассажіри “Надежди”» (1953) і детектива «Комплекс Теофіля» (1958). Примітні його мемуари «Моє життя при світлі дня» (т. 1—5, 1945—53).

  Соч.: Nouvelles du Sombre empire, P., 1960; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Теорія вільного вірша, М., 1920 (совм. з Ш. Вільдраком); Північна сповідь, М-код.—П., 1923; Двоє, Л., 1925; Щоденник Салавена, М-код.—Л., 1927; Балада про солдатську смерть, в кн.: Сучасна революційна поезія Заходу, предісл.(передмова) А. Ст Луначарського, М., 1930.

  Літ.: Історія французької літератури, т. 4, М., 1963; Maurois A., Georges Dubamel, «A la page», 1966 № 28; Georges Duhamel. 1884—1966, [P.], 1967 (є бібл.).

  Ст П. Балашов.