Духобори («борці за дух»), сектанти крайнього протестантського толку. Рух зародився в 2-ій половині 18 ст серед селян Воронежською, Тамбовською, Екатерінославськой губернії і в Слобідській Україні, де було поширено хлистовство і куди, можливо, проникало учення однієї з протестантських сект — квакерів. Д. вважали, що в світі одвічний відбувається боротьба духовного (послідовники Авеля) з плотським (послідовники каїна). До останніх відносяться власті, неправедні судді, багачі. Д. вважали себе послідовниками Авеля, дійсними людьми і вибраним народом, який покликаний творити світ на землі, здійснити братерство у дусі божої правди. Керівник Д., на їх думку, і є Христос в плоті, що сам обирає собі наступника. При нім рада старійшин. Жодних обрядів Д. не визнають, за винятком одруження. В Д. існує багато спеціальних псалмів, що виконуються на молитовних зборах.
В 1804, бажаючи заселити південні околиці Росії, Олександр I вирішив Д. оселитися на р. Молочна Мелітопольського повіту Таврійської губернії. У 1841 вони були переселені в Закавказзі (Ахалкалакський повіт — так звані Мокрі гори). До цього часу серед Д. позначився розкол, що завершився в 80-і рр. створенням великої і малої (заможною) партії. Остання не виступала з соціальним протестом, вимагала карати тих, хто переступає волю пануючи. У 1898—1900 частину Д. була виселена до Канади, де їх общини продовжують існувати.
Літ.: Новіцкий О., Духобори. Їх історія і віровчення, 2 видавництва, До., 1882; Бонч-Бруєвіч Ст Д., Сектантство і старообрядність в 1-у підлогу.(половина) XIX ст, Ізбр. соч.(вигадування), т. 1, М., 1959; Клібанов А. І., Історія релігійного сектантства в Росії (60-і роки XIX ст — 1917 р.), М., 1965.
