Дуальне управління, форма управління, при якій дії, що управляють, служать одночасно для вивчення керованого об'єкту і для приведення його до оптимального стану. Д. в. використовується в таких ситуаціях, коли невідомі рівняння руху об'єкту, а також немає початкової інформації, достатньої для того, щоб заздалегідь розрахувати оптимальний закон управління. Окремі межі Д. в. можна знайти в системах різних класів.
В системах автоматичного управління інформація про об'єкт управління складається з інформації, що визначає залежність вихідної величини від дії, що управляє, інформації про стан об'єкту, інформації про обурення або перешкоду, що діє на об'єкт, інформацію про задаючу дію і мету управління. У системах з повною інформацією до початку функціонування є вся апріорна інформація, а поточну інформацію пристрій, що управляє отримує по ланцюгу зворотного зв'язку в процесі роботи системи. У системах з неповною інформацією апріорі відомі не самі дії, а лише статистичні характеристики випадкових вхідних дій. Принцип дії цих систем полягає в тому, що вони нагромаджують бракуючу інформацію вже під час роботи. Подібні системи отримали назву оптимальних систем з незалежним накопиченням інформації з огляду на те, що процес накопичення не залежить від алгоритму керівника пристрої. У системі Д. в. передбачається активне вивчення випадковим чином характеристик об'єкту управління, що змінюються. При цьому на вхід об'єкту подаються «вивчаючі» дії, а реакція об'єкту аналізується пристроєм, що управляє. Т. о., дії, що управляють, використовуються не лише для управління об'єктом, але одночасно також і для його вивчення.
Теорія Д. в. була розроблена радянським ученим А. А. Фельдбаумом в кінці 50-х рр. Найбільший розвиток вона отримала стосовно дискретних систем. При цьому основою для побудови алгоритму роботи пристрою, що управляє, стала теорія статистичних рішень, а показником якості — математичне чекання загальної функції втрат, зване середнім ризиком.
Літ.: Фельдбаум А. А., Основи теорії оптимальних автоматичних систем, 2 видавництва, М., 1966; Ципкин Я. З., Адаптація і вчення в автоматичних системах, М., 1968.
