Друга конференція РСДРП, Перша Всеросійська, проходіла в Таммерфорсе (Фінляндія) 3—7 (16—20) листопада 1906. Прибули 32 делегати з вирішальним голосом; більшовиків — 6, соціал-демократів Польщі і Литви — 5, соціал-демократів Латиського краю — 3, меншовиків — 11, бундовцев — 7. Члени ЦК і редакції ЦО(центральний орган) («Соціал-демократ») були присутні з дорадчими голосами. Порядок дня: 1. Виборча кампанія. 2. Партійний з'їзд. 3. Робочий з'їзд. 4. Боротьба з чорною сотнею і погромами. 5. Партизанські виступи (4-е і 5-е питання за відсутністю часу не обговорювалися). В умовах спаду революції і настання реакції [розгром повстань в Свеаборге і Кронштадті (липень 1906); розпуск 1-ої Державної думи (липень 1906)] на конференції центральними були питання тактики у виборчій кампанії в 2-у Державну думу. Більшовики вирішили взяти участь в 2-ій Державній думі, маючи намір використовувати її трибуну для революційної агітації, викриття царизму і контрреволюційної буржуазії, залучення селянства на сторону пролетаріату. Більшовики при цьому вважали, що соціал-демократи повинні проводити самостійну політику. Меншовики ж і бундовци стояли за виборчий блок з кадетами, копіюючи політику західноєвропейських соціал-демократів. Дводенне обговорення питання про виборчі угоди завершилося прийняттям меншовицької резолюції (за резолюцію — 18, проти — 14). Платформа більшовиків була викладена В. І. Леніним в «Особливій думці», внесеній від імені делегатів соціал-демократів Польщі, Латиського краю, Петербургу, Москви, центрально-промислової області і Поволжья. «Особлива думка» визначала завдання революційних соціал-демократів у виборчій кампанії: роз'яснювати народові нездатність Думи здійснити вимоги пролетаріату і селянства, неможливість добитися політичної свободи парламентським дорогою, поки реальна влада знаходиться в руках царського уряду, необхідність озброєного повстання і встановлення революційної влади. Далі підкреслювалося, що соціал-демократи повинні вести виборчу кампанію і роботу в Думі самостійно, лише у виняткових випадках допускати тимчасові угоди з партіями, що борються за демократичну республіку, для виставляння загального списку кандидатів.
Конференція прийняла ряд поправок запропонованих більшовиками, у тому числі про значення революційних організацій, про кінцеву мету пролетарського руху, про республіку як форму народовладдя, про всенародне озброєне повстання і захват влади народом, про необхідність чітко провести у виборчій платформі партії ідею боротьби пролетаріату з буржуазією і ін.
Було прийнято рішення про скликання партійного з'їзду не пізніше 15 березня 1907. Доповідь про з'їзд різних робочих організацій для створення легальної «широкої робочої партії» з соціал-демократів, есерів, анархістів і ліквідація РСДРП (пропозиція меншовиків) не обговорювався конференцією, але була прийнята резолюція, що не допускає підготовки такого з'їзду до рішення цього питання з'їздом партії. Конференція доручила ЦК опублікувати звіт зі всіма проектами резолюцій і особливими думками. Проте меншовицький ЦК опублікував в ЦО(центральний орган) [«Соціал-демократові» №7, 18.11(1.12). 1906] лише резолюції виключивши «Особливу думку» більшовиків. Матеріали конференції свідчать, що лише ленінська партія правильно оцінила розставляння класових сил в Росії, що лише більшовики, що боролися з опортуністами, виражали дійсні інтереси трудящих і проводили послідовно революційну політику. Ідейна боротьба на конференції, «Особлива думка» більшовиків сприяли об'єднанню робочого класу як керівника революції.
Літ.: Ленін В. І., Особлива думка, внесена на Всеросійську конференцію РСДРП від імені делегатів з.-д.(соціал-демократ) Польщі, Латиського краю, З.-Петербурга, Москви, Центрально-промислової області і Поволжья, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 14; його ж, Про блоки з кадетами, там же; його ж, Криза меншовизму, там же; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 7 видавництво, ч. 1, М., 1954, с. 138—44; Історія КПРС, т. 2, М., 1966, гл.(глав) 3.
