Дмітерко Любомир Дмитрович [р. 5(18) .3.1911, Вінникі, нині Львівської області УРСР], український радянський письменник. Член КПРС з 1943. Народився в сім'ї вчителя. Друкуватися почав в 1928. Перша книга віршів — «Йду», опублікована в 1930. Народний героїзм, соціалістична праця, боротьба за мир, проти гніту імперіалізму — основні теми його поезії. Широку популярність придбали п'єси «Генерал Ватутін» (1947) і історична драма «Навіки разом» (1949—51). П'єси «Дороги людські» (1954), «В золотій рамі» (1958), «Дівоча доля» (1959), «Суд серця» (1969) присвячені радянській дійсності, проблемам моралі. Драматургії Д. властиві напруженість дії, романтична підведена. Д. — автор романів «Розлука» (1957), «Міст через пропасти» (1966), «Крізь дні і ночі» (1968), нарисів. Твори Д. переведені на багато мов народів СРСР, а також на іноземні мови. Редактор журналу «Вiтчизна» (з 1962).
Соч.: Вібране, т. 1—2, До., 1963; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вірші, М., 1951; Драми, М., 1955; Добрі сусіди, М., 1956; Під Південним Хрестом, М., 1958; Київські кручі, М., 1966; Обпалені грозами, М., 1969.
Літ.: Кузякина М., Любомир Дмітерко, До., 1951; Про Любомира Дмітерка. Лiтературно-крітічнi статтi, До., 1971.
