Дифірамб (греч. dithýrambos), жанр античної лірики; виник, мабуть, в Древній Греції як хоровий гімн, гімн на честь бога виноградної лози і виноробства Діоніса, або Вакха (пізніше — ін. богів і героїв); супроводився оргиастічеським (несамовитим) танцем; мав зачатки діалогу (між заспівувачем і хором), сприяв виникненню грецької драми. Література оформився в 7 ст до н.е.(наша ера)(в Аріона — поета і музиканта з острова Лесбос). Розквіт Д. — 6—5 вв.(століття) до н.е.(наша ера) (поезія Симоніда Кеосського, Піндара, Бакхиліда); Д. збереглися лише в уривках. У новій європейській літературі зустрічаються наслідування древньому Д. (у Ф. Шиллера, Ст Мюллера, І. Гердера, сатиричному Д. — у Ф. Ніцше і ін.).
У переносному розумінні Д. — надмірна похвала.
Літ.: Голосовкер Я. Е., Лірика древньої Еллади, [пер. з древнегреч.], М. — Л., 1935 (є переведення Д. «Тезей» Бакхиліда); Радциг С. І., Історія старогрецької літератури, 2 видавництва, М., 1959.
