Декламація (від латів.(латинський) declamatio — вправа в красномовстві), мистецтво вимовлення віршів або прози. У Древньому Римі Д. — вправа в красномовстві, що складало один з важливих елементів ораторського мистецтва; у Франції — мистецтво виголошування промов, а також віршів на сцені. У классицистськом театрі 17—18 вв.(століття) поняття «Д.» об'єднувало всю сукупність засобів акторської гри, включаючи жест і міміку. Класицизм канонізував урочисто-підведену, співучу, умовну манеру сценічної мови, що відповідала нормам придворного смаку. Розвиток романтичних і реалістичних тенденцій в театрі кінця 18 — почала 19 вв.(століття) вело до руйнування канону классицистськой декламації. Романтизм проголосив свободу акторського натхнення і відчуття, а реалізм поставив мову і всю поведінку актора на сцені в залежність від змальовуваного їм характеру зі всіма його індивідуальними і типовими особливостями. З часом словом «Д.» стала позначатися помилкова, ходульна манера мови. К. С. Станіславський рахував Д. (або декламационность) одним з грубих проявів порожнечі і фальші в акторському мистецтві. Д. довгий час називали концертного виконання віршів з естради, не вкладаючи в цей термін (пізніше витиснений поняттям художнього читання ) негативного сенсу.
