Декадентство (франц. decadence, від позднелат. decadentia — занепад), загальне найменування кризисних явищ буржуазної культури кінця 19 — початку 20 вв.(століття), відмічених настроями безнадійності, неприйняття життя, індивідуалізмом. Ряд меж декадентського умонастрою відрізняє і деякі напрями мистецтва, які об'єднуються терміном модернізм .
Складне і суперечливе явище, Д. має джерелом кризу буржуазної свідомості, розгубленість багатьох художників перед різкими антагонізмамі соціальної дійсності, перед революцією, в якій вони бачили лише руйнівну силу історії. З точки зору декадентів, будь-яка концепція суспільного прогресу, будь-яка форма соціально-класової боротьби переслідують грубо утилітарні цілі і мають бути знехтувані. «Найбільші історичні рухи людства представляються їм глибоко „міщанськими“ за своєю природою» (Плеханов Р. Ст, Література і естетика, т. 2, 1958, с. 475). Відмова мистецтва від політичних і цивільних тим і мотивів декаденти вважали проявом свободи творчості. Декадентське розуміння свободи особи невіддільно від естетизації індивідуалізму, а культ краси як вищій цінності незрідка проникнуть аморалізмом; постійними для Д. є мотиви небуття і смерті.
Як характерне віяння часу Д. не може бути віднесено цілком до якого-небудь визначеного одному або декільком напрямам в мистецтві. Умонастрої Д. торкнулися творчості значної частини художників кінця 19 — початку 20 вв.(століття), у тому числі багатьох крупних майстрів мистецтва, творчість яких в цілому не може бути зведене до Д. У найбільш виразному вигляді мотиви Д. вперше виявилися в поезії французького символізму — в творчості т.з. «проклятих поетів» (П. Верлен А. Рембо, С. Малларме). Їх ідеї і настрої отримали розвиток в П. Валері, П. Клоделя, П. Фора, А. Жіда і ін. У Великобританії межами Д. відмічена творчість прерафаелітов (Д. Р. Россетті, Х. Хант і ін.), а також близьких до нім О. Бердслі і А. Суїнберна. У Італії декадентські умонастрої відбилися в творчості Дж. Паськолі, А. Оріані, Р. Д''Аннунцио. Вплив Д. позначилося також на творчості таких крупних художників кінця 19 — почала 20 вв.(століття), як О. Уайльд — у Великобританії, М. Метерлінк — в Бельгії, Г. Гофмансталь і Р. М. Рільке — в Австрії, М. Пруст — у Франції і ін. Неприйняття дійсності, мотиви відчаю і всеотріцанія, туга по духовних ідеалах, що приймали художньо виразні форми у крупних художників, захоплених декадентськими настроями, викликали співчуття і підтримку з боку письменників-реалістів, що зберегли віру в цінності буржуазного гуманізму (Т. Манн, Р. Мартен дю Гар, В. Фолкнер).
В Росії Д. відбилося в творчості поетів-символістів [перш за все т.з. «старших» символістів 1890-х гг.: Н. Мінського, Д. Мережковського, З. Гиппіус (критику див.(дивися) в ст. Плеханова «Євангеліє від декадансу»), потім Ст Брюсова, До. Бальмонта], у ряді творів Л. Н. Андрєєва, у вигадуваннях Ф. Сологуба і особливо в натуралістичній прозі М. П. Арцибашева, А. П. Каменського і ін. Настрої Д. набули особливого поширення після поразки Революції 1905—07. Письменники-реалісти (Л. Н. Толстой, Ст Р. Короленко, М. Горький), передові літератори і критики (Ст Ст Стасов, Ст Ст Боровський, Р. Ст Плеханов) активно боролися з настроями Д. у русявий.(російський) мистецтві і літературі. Після Жовтневої революції ці традиції були продовжені радянською літературною і художньою критикою.
Багато мотивів декадентського умонастрою стали надбанням всіляких модерністських художніх напрямів. Передове реалістичне мистецтво, і перш за все мистецтво соціалістичного реалізму, розвивається в постійній боротьбі з ними. Піддаючи критиці різні прояви занепадницьких настроїв в мистецтві і літературі, марксистсько-ленінська естетика виходить при цьому з принципів ідейності, народності і партійності мистецтва.
Літ.: Плеханов Р. Ст, Мистецтво і суспільне життя, в його кн.: Мистецтво і література, М., 1948; Толстой Л. Н., Що таке мистецтво?, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 30, М., 1951; Гіркий М., Поль Верлен і декаденти. Собр. соч.(вигадування), т. 23, М., 1953; Воровський Ст Ст, Літературно-критичні статті, М., 1956; Гурмон Р. де. Книга масок, пер.(переведення) з франц.(французький), СП(Збори постанов) Би, 1913; Мережковський Д. С., Про причини занепаду і про новий перебіг сучасної російської літератури, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 18, М., 1914; Асмус Ст Ф., Філософія і естетика російського символізму, в кн.: Літературний спадок, т. 27—28, М., 1937; Verlaine P., Les poètes maudits, P., 1900; Kahn G., Symbolistes et décadents, P., 1902; Aibérès R. М., Bilan littéraire du 20 siècle, P., 1956; Roda V., Decadentismo morale e decadentismo estetico, Bologna [1966].
