Гігієна радіаційна , галузь гігієна, що вивчає вплив іонізуючої радіації на здоров'ї людини і розробляюча заходи радіаційного захисту.
Р. р. як наукова дисципліна виникла в СРСР і США приблизно в один і той же час, після масових випробувань (США) ядерної зброї в районі атола Бікіні на Тихому океані (1946). У СРСР в 1946 в інституті гігієни праці і професійних захворювань під керівництвом А. А. Летавета було створено біофізичне відділення, що займалося питаннями Р. р., а в 1951 в цьому відділенні — перша лабораторія Р. р., в 1957-перша кафедра при Центральному інституті удосконалення лікарок під керівництвом Ф. Р. Кроткова. Р. р. розробляє питання дозиметрії приміщень, устаткування і території підприємств або установ, що розташовують джерелами іонізуючої радіації; індивідуального дозиметричного контролю тих, що працюють на підприємствах і в установах, що використовують радіоізотопи, рентгенівські апарати і гамма-установки промислового і медичного призначення: проблеми гігієна праці і радіаційній безпеці на підприємствах атомної промисловості і на атомних електростанціях, в гірничорудній промисловості, при видобутку урану і торія обробці руд і перевезенню рудних концентратів, на підприємствах чорної і кольорової металургії, машинобудівній і хімічній промисловості — у всіх випадках вживання джерел іонізуючих випромінювань, розробляє методи радіаційного захисту персоналу і хворих при використанні всіх видів іонізуючої радіації з діагностичними і лікувальними цілями і протирадіаційні заходи при радіаційних аваріях.
Р. р. вивчає процеси радіоактивного забруднення зовнішнього середовища (повітря, грунту, води, рослинного покриву) за рахунок глобальних опадів і локальних викидів, вплив підвищеного радіоактивного фону на здоров'ї населення і спадкові зміни: нагромаджує і систематизує дані для наукового обгрунтування гігієнічних нормативів (гранично допустимого вмісту радіоактивних речовин в повітрі, воді і харчових продуктах); розробляє методи санітарної експертизи харчових продуктів у випадку їх забруднення радіоактивними речовинами і здійснює санітарний нагляд за видаленням радіоактивних відходів. У СРСР створено санітарне законодавство, що визначає гігієнічні вимоги до вибору місця, планування, будівництва і експлуатації підприємств і установ, що працюють з джерелами іонізуючої радіації. Функції гігієнічного контролю за використанням джерел іонізуючої радіації і радіоактивних ізотопів в народному господарстві виконують радіологічні групи санітарно-епідеміологічних станцій. Вони ж здійснюють систематичне спостереження за всіма змінами радіаційної обстановки на території СРСР.
В СРСР підготовку фахівців з Р. р. проводять на гігієнічних кафедрах медичних інститутів і на кафедрах радіаційної гігієни Центрального інституту удосконалення лікарок (Москва), а також Ленінградського і Київського інститутів удосконалення лікарок. Научно-ісследовательськую розробку питань Р. р. здійснюють в інститутах біофізики (Москва), радіаційної гігієни (Ленінград), медичної радіології (Обнінськ), у ряді інститутів гігієни праці і професійних захворювань, живлення, загальної і комунальної гігієни. Наукові праці по Р. р. публікуються в СРСР в журналах «Гігієна і санітарія» (1936—), «Гігієна праці і професійні захворювання» (1957—), «Медична радіологія» (1956—). За кордоном найбільш відомий офіційний орган Міжнародної асоціації біофізиків «Health Physics» (L. — N. Y., 1958—), окремі роботи по Р. р. друкуються в гігієнічних журналах США, Канади, Англії, Франції, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і ін.
Літ.: Радіаційна гігієна, М., 1962; Проблеми радіаційної гігієни. [Сб. перевідних статей], М., 1963; Брестрап До. і Уїкофф Р., Керівництво по радіаційному захисту, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1962.
