Гуліа Георгій Дмитрович [р. 1(14) .3. 1913, Сухумі], російський радянський письменник, заслуженого на діяча мистецтв Грузинської РСР (1943) і Абхазької АССР (1971). Син Д. І. Гуліа . Член КПРС з 1940. Друкується з 1930. У 1948 Р. опублікована повість «Весна, в Сакене» (Державна премія СРСР, 1949), що склала разом з повістями «Добре місто» (1949) і «Кама» (1951) трилогію «Друзі з Сакена» (1954) — про людей сучасної Абхазії. Минулому абхазького народу присвячені «Розповіді біля багаття» (1937), повість «Чорні гості» (1950), роман «Вир» (1959). Опубліковані збірки розповідей «Біла ніч» (1958), «Каштановий будинок» (1961), роман про радянських учених «Доки обертається земля...» (1962), повість «Ськурча затишна» (1965), книга «Дмитро Гуліа. Повість про мого батька» (1963), сатирична збірка «Вертоліт і гірський дух» (1959). Останніми роками створив історичні романи «Цар Ехнатон» (1968), «Людина з Афін. Хроніка в шести книгах» (1969) і «Сулла» (1971). Нагороджений 4 орденами, а також медалями.
Соч.: Ізбр. проїзв.(твір) [Предісл. А. Димшица], т. 1—2, М., 1969.
Літ.: Димшиц А., Георгій Гуліа. Крітіко-біографічній нарис, 2 видавництва, Сухумі, 1971.
