Грігорьева заколот, грігорьевщина, антирадянський куркульсько-есерівський буржуазно-націоналістичний заколот в травні 1919 на Ю. України. Керівник його Н. А. Грігорьев — штабс-капітан царської армії, прибічник Центральної ради, потім гетьмана Ськоропадського, з грудня 1918 петлюрівський отаман. У зв'язку з успіхами Червоної Армії, враховуючи зміни в настроях українського селянства на користь Радянської влади, Грігорьев зманеврував, заявивши про перехід з своїми загонами (з селян півдня України) на сторону Червоної Армії, і був призначений 18 лютого 1919 командиром 1-й Заднепровськой української радянської бригади, переформованої потім в 6-у українську радянську дивізію. Проте він продовжував називати себе «отаманом партизан Херсона і Таврії». У штабі Грігорьева окопалися анархісти, есери, петлюрівці. У березні — квітні 1919 дивізія брала участь в боях сов.(радянський) військ за рр. Миколи, Херсон, Одесу. Але на початку травня Грігорьев самочинний пересунув дивізію в район Елізаветграда, а 7—9 травня відмовився виконати наказ сов.(радянський) командування перемістити дивізію на Румунський фронт і, спираючись на місцеве куркульство і крупні військові сили (до 20 тис. чіл., понад 50 знарядь, 700 кулеметів, 6 бронепоїздів), підняв антирадянський заколот в тилу Червоної Армії, що билася проти військ А. І. Деникіна в Донбасі. У т.з. «Універсалові» він висував гасла українських націоналістів: «влада Радам народу України без комуністів», «Україна для українців», «вільна торгівля хлібом» і тому подібне Бунтівникам удалося зайняти Черкаси, Умань, Кременчук, Екатерінослав, Елізаветград, а пізніше — Херсон, Миколаїв і ін. міста. Р. м. охопив велику територію Херсонською і Екатерінославськой губернії (з центром в м. Александрія), що було обумовлене сильним куркульським впливом в українському селі і коливаннями середняка, невдоволеного продрозкладкою. Грігорьев встановив тут терористичну куркульську диктатуру. Організатори заколоту розраховували об'єднати дії Грігорьева з виступами ін. куркульських отаманів — Н. І. Махно (див. Махновщина ), Зеленого. Р. м. допоміг військам Деникіна розвернути настання на Ю. України і перешкодив своєчасному перекиданню військ Червоної Армії на Румунський фронт для підтримки Угорської радянської республіки 1919. ЦК КП(б) В, українське радянське уряд здійснили рішучі військові і політичні заходи для ліквідації заколоту. До кінця травня радянські частини під командуванням До. Е. Ворошилова, П. Е. Дибенко, А. І. Егорова, М. До. Льовандовського, А. Я. Пархоменко подавили заколот, в червні — липні були розгромлені залишки куркульських банд Грігорьева, сам він біг до махновців. Був убитий 27 липня 1919 Махно, який бачив в нім суперника.
Літ.: Ленін Ст І., Про сучасне положення і найближчих завданнях Радянської влади, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39; Раковський М. Е., Крах грігорьевщини (1919), «Історія СРСР», 1966 № 5, с. 35—52; Громадянська війна на Україні 1918—1920. Сб. документів і матеріалів, т. 2, До., 1967; Українська РСР в період громадяньської вiйні 1917—1920, т. 2. До., 1968.
