Грузини (самоназваніє в ед. ч.(однина) — картвелі), нація, основне населення Грузинською РСР (66,8%, по перепису 1970). Говорять на грузинській мові . Загальна чисельність в СРСР, по перепису 1970, — 3245 тис. чіл. За межами СРСР компактними групами живуть на З.-В.(північний схід) Туреччині (у Лазістане), де відвіку жили аборигенні грузинські племена; у Ірані — в селах Гиляна, Мазендерана і у Ферейдане (провінція Ісфахан), куди вони були виселені шахом Аббасом в 17 ст Р., що проживають в Туреччині і Ірані, зберегли вантаж.(грузинський) культуру, мову і звичаї. Віруючі Р. в більшості православні (християнство в Грузії затвердилося в 1-ій половині 4 ст), частина — мусульмани (серед аджарців, лазів). Р. — нащадки племен, що населяли з прадавніх часів в основному ту ж територію, яку займає Грузинській РСР. Грузинський народ склався з 3 крупних близькоспоріднених етнічних груп: картов, мегрело-чанів (занов) і сванів, кожна з яких, у свою чергу, утворилася в результаті тривалого процесу консолідації дрібніших племен. Єдина грузинська народність почала складатися по-перше вв.(століття) 1-го тис. до н.е.(наша ера) з племен, що знаходилися на стадії розкладання первіснообщинних стосунків і становлення класового суспільства. В цей час виникли крупні племінні об'єднання (Діаохи, Колхи) які, проте, із-за нерозвиненості продуктивних сил і відсутності міцних економічних зв'язків були нестійкими. Утворення ранніх держав переважне в низовинних районах Західною (Колхидськоє, або Егрісськоє, держава в 6 ст до н.е.(наша ера); див.(дивися) Колхіда ) і Східною (Картлійськоє, або Іберійське, держава в 3 ст до н.е.(наша ера); див.(дивися) Іберія ) Грузії сприяло прискоренню консолідації грузинського народу, хоча цей процес не скрізь був однаковим (так, в суспільно-економічному розвитку населення високогірних районів завжди відставало від населення низовинних районів Грузин). Важливим етапом в становленні єдиної грузинської народності було посилення в 1—2 вв.(століття) н.е.(наша ера) Іберійської держави, що розповсюдила свою політичну гегемонію на Західну Грузію, населену мегрело-чанськимі племенами. У 4—6 вв.(століття) на території Грузії виникають феодальні держави, які в 11—13 вв.(століття) складаються в централізовану монархію. Процес формування грузинської народності в основному завершився в 6—10 вв.(століття) Цей період характеризується остаточним затвердженням грузинської мови як загальнонародне, зміцненням державної території і розвитком загальногрузинських форм культури (одяг, зброя, домашнє начиння і ін.). Проте сепаратизм феодалів, періодичне ослабіння центральної влади гальмували процес консолідації і сприяли консервації в окремих районах місцевих особливостей. Так, в гірських районах аж до 19 ст зберігалися житлові і оборонні башти, орні знаряддя архаїчних форм, а також пережитки кровної помсти, древніх релігійних вистав і ін. Залежно від місцевих особливостей культури і побуту, діалектних відмінностей визначаються етнографічні групи Г.: картлійци, кахетинці з інгилойцамі, кизікци, тушини, пшави, хевсури, мтіули з гуда-макарцамі, мохевци, імеретіни, рачинци, лечхумци, свани, мегрели, лази (чани), аджарці, гурії. Приєднання Грузії до Росії в 1801—10 сприяло процесам розвитку капіталістичних стосунків і подальшої консолідації Р. в націю (в основному завершилася в 2-ій половині 19 ст). Після встановлення в Грузії Радянської влади (лютий 1921) Р. в ході соціалістичного будівництва сформувалися в соціалістичну націю; завершується стирання відмінностей між етнографічними групами Р.
Грузинський народ створив високу і своєрідну культуру, яка після Жовтневої революції отримала особливо великий розвиток. Сформувалися нові елементи матеріальної культури, новий, соціалістичний устрій суспільного і родинного життя (зникли пережитки патріархальних стосунків, нерівноправ'я жінок і тому подібне ). Стираються відмінності в умовах життя і в культурі міста і села. Старі форми жител значною мірою витиснені сучасними, в яких творчо перероблені і враховані національні традиції. Повсюдного поширення набув одяг сучасного міського типа. Старі національні типи одягу використовуються головним чином під час свят, в самодіяльності і тому подібне Дослідження радянських грузинських учених, твори діячів літератури і мистецтва, народних умільців що розвивають традиційні промисли (обробка міді і заліза, дорогоцінних металів, збройова майстерність, гончарство, обробка льону і ін.), народне пісенне мистецтво Р. користуються широкою популярністю. (Про господарство, заняття і культуру Р. див.(дивися) в ст. Грузинська РСР .)
Літ.: Народи Кавказу, т. 2, М., 1962 (бібл.); Чартолані М. І., Господарський побут і матеріальна культура грузинського народу, Тб., 1964 (на вантаж.(грузинський) яз.(мова), резюме на русявий.(російський) яз.(мова)).
