Громадська теорія , марковая теорія, що склалася в буржуазній історіографії 2-ої половини 19 ст система поглядів, згідно якої вихідним пунктом аграрної еволюції і всіх соціальних буд середньовіччя була община (марка ). З точки зору еволюції общини представники О. т. досліджували походження і розвиток феодальної вотчини, середньо-вікової держави, міських буд. Основні принципи О. т. були викладені і обгрунтовані в 50-х рр. 19 ст Р. Л. Маурером (Німеччина). У 2-ій половині 19 ст О. т., розвинена О. Гирке, А. Мейценом (Німеччина), М. Меном, Е. Фріменом (Великобританія), Е. Глассоном, П. Віолле (Франція), набула поширення в історичній науці (у російській медієвістіке в 70—90-х рр. стала пануючою).
Основним науковим досягненням О. т. було обгрунтування положення про те, що суспільному устрою, заснованому на приватній земельній власності, передували буд, заснованих на колективній обробці землі і на колективній власності на землю. Слабкими сторонами О. т. були: розгляд аграрної історії феодальної епохи як процесу, позбавленого соціальних антагонізмов; недооцінка ролі насильства і переоцінка ролі правових інститутів в історії; уявлення про общину як незмінному інституті.
З кінця 90-х рр. О. т. піддалася критиці з боку істориків реакційного напряму, стверджуючих ізвечность стосунків приватної власності. Історики-марксисти оцінюють О. т. в цілому як досягнення буржуазної історіографії 19 ст і критично використовують роботи її представників.
Літ.: Данілов А. І., Проблеми аграрної історії раннього середньовіччя в німецькій історіографії кінця XIX — нач. XX ст, [М.], 1958.
