Грецька мова, мова греків, разом з древнемакедонським мовою входить до особливої грецької групи (гілка) індоєвропейських мов. Число тих, що говорять на Р. я. понад 9 млн. чіл. У історії Р. я. прийнято розрізняти старогрецьку мову і новогрецьку мову.
В розвитку старогрецької мови розрізняються чотири періоди: 1) прадавній (починаючи з перших письмових пам'ятників кріто-мікенського «лінійного листа Б» 14—12 вв.(століття) до н.е. і до поширення старогрецького алфавіту кінець 9 — почало 8 вв.(століття) до н.е.(наша ера)); 2) класичний (починаючи із створення літературних старогрецьких діалектів в 8—7 вв.(століття) до н.е.(наша ера) і до поширення аттічного діалекту до 4 ст до н.е.(наша ера) майже по всій території, населеній греками); 3) римський для еллінізму: період спільної для всіх греків мови — койне, що склався на основі аттічного діалекту і поширився після походів Александра Македонського (4 ст до н.е.(наша ера)) по всьому вост.(східний) Середземномор'ю, де Р. я. займав пануюче положення і в епоху підпорядкування Греції Риму (з 2 ст до н.е.(наша ера) до 4 ст н.е.(наша ера)); 4) пізній старогрецький, або ранневізантійський (починаючи з перенесення столиці імперії до Константинополя і відділень Зап. Рим. імперії в 4 ст н.е.(наша ера) і кінчаючи часом повного витіснення латів.(латинський) мови грецьким в 5—7 вв.(століття)).
На підставі аналізу старогрецької мови пізніших періодів, від яких дійшли письмові пам'ятники, можна виділити наступні прадавні діалекти Р. я.: 1) іонійсько-аттічна діалектна група (аттічний прислівник і іонійські говори, що поширилися з континенту на Евбею, Киклади і побережжя Малої Азії); 2) аркадо-кипрсько-памфільськая група, спочатку, мабуть, поширена на значній частині Юж. Греції і прилеглих островів, але (з 12—11 вв.(століття) до н.е.(наша ера)) витиснена ін. діалектами і що збереглася лише у вигляді розрізнених говоров; 3) еолійськая група (говори сівши.(північний)-вост. побережжя Малої Азії і о. Лесбос, фессалійськоє і беотійськоє говір); 4) дорійськая група, що відрізняється від трьох попередніх і що розпадається, у свою чергу, на підгрупи: власне дорійськую, або південну (говори лаконський, мессенський, арголідсько-егинський, Корінф, мегарський, островів Фера і Мелос, родосський Крит), і західну (говір етолійськоє, локрідськоє, фокидськоє, ахейськоє, елідськоє).
Дорійци просунулися на півострів Пелопоннес з сівши.(північний)-зап. Греції до кінця першого періоду. До цього часу відноситься створення грецького героїчного епосу (поеми Гомера, що дійшли в пізнішому записі, — 6 ст до н.е.(наша ера)).
В класичний період розвивається старогрецька література на чотирьох літературних діалектах: іонійському (Геродот і ін.), аттічному (Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан і ін.), дорійськом (Симонід), еолійськом (Алкей, Сапфо).
Третій (римський для еллінізму) період в історії літ.(літературний) Р. я. характеризується поширенням койне (аттічного, в своїй основі міського просторіччя, але що ввібрав ряд елементів іонійського і ін. діалектів) як по всій Греції, так і далеко за її межами і встановленням в літературній мові строгих норм, орієнтованих на класичний аттічний діалект. Такий характер літературна мова продовжує зберігати і в ранневізантійський період, фонетиці класичної старогрецької (аттічного) літературної мови властиві зіставлення коротких і довгих голосних і дифтонгів, музичний (тонічне) наголос, морфології — 4 відмінки, різноманітність типів відміни, багата система часів і нахилів. У розмовній мові вже в римський для еллінізму період намічаються зміни, що посилилися в четвертому (пізньому старогрецькому) періоді.
Найбільші зміни граматики розмовного Р. я. зазнала вже після ранневізантійського періоду, коли особливо в синтаксисі і в системі відмінювання виникає ряд явищ, загальних в Р. я. з ін. балканськими мовами. З того часу можна говорити вже про існування новогрецької розмовної мови, хоча письмова літературна мова продовжує орієнтуватися на старі, аттічні норми. У візантійський період посилюється розбіжність між новими грецькими діалектами, більшість яких сходять до територіальних різновидів римського для еллінізму койне. Сильні іншомовні впливи випробували новогрецькі діалекти після падіння Візантії і захвату турками всієї території, населеної греками.
В новий час на основі міських говоров Центральної Греції розвивається загальногрецька розмовна мова — дімотіка, що протистоїть місцевим сільським діалектам (північно-грецькому, південно-грецьким) і письмовій літературній мові, заснованій на традиційних аттічних нормах (т.з. кафаревуса — «очищений»). Для Г.я. 20 ст характерні зближення дімотіки і кафаревуси. Сфера вживання літературної дімотіки збільшується: дімотіка засвоює ряд елементів кафаревуси. Сфера ж кафаревуси звужується, втрачаючи ряд архаїчних форм, вона перетворюється В т. н. змішаний діалект.
Фонетична система сучасної новогрецької мови має 5 голосних (i, е, а, про, u), в консонантизмі слід зазначити наявність свистячих аффрікат ts=ts, tz=dz), інтердентальних фрикативних (0, 8), среднеязичних приголосних. Для морфологічних буд характерні 3 роди, 3 відмінки (називний, знахідний, родовий), своєрідна система відмінювання.
Окрім новогрецької мови, до старогрецької мови сходить особливий цаконський мова (на південному Пелопоннесе). Деякі периферійні новогрецькі діалекти, що не випробували впливу дімотіки, також фактично перетворилися на самостійні неписьменні мови: урумський — грецьких переселенців до центральної Закавказзі (з 17 ст), тавро-румейськие — грецьких переселенців в Приазов'ї (з кінця 18 ст), трапезундсько-румейський — греків, що живуть в Південній Італії і на корсіці.
Літ.: Собольовський С. І., Старогрецька мова, М. 1948: Белецкий А. А., Принципи етимологічних досліджень (на матеріалі грецької мови), До., 1950; Шантрен П., Історична морфологія грецької мови, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1953; Іоаннідіс А. А., Новогрецько-російський словник під ред. А. А. Белецкого, 2 видавництва, М., 1961; Thumb A., Handbuch der griechischen Dialekte, Bd 1—2, Hdlb., 1932—59; Meillet A., Apercu d''une histoire de la langue grecque. P., 1937; Buck C. D., The Greek dialects, Chi., 1955; Thumb A., Handbuch der neugriechischen Volkssprache, 2 Aufl., Strassburg, 1910.
