Граничне полягання в будівельній техніці, стан будівельної конструкції або підстави будівлі (споруди), при якій вони перестають задовольняти експлуатаційним вимогам. Поняттям «П. с.» користуються при розрахунку конструкцій по методу тієї ж назви, розробленому в СРСР і введеному Будівельними нормами і правилами (СНіП) в 1955. В порівнянні з методами (по напрузі, що допускається, і по руйнівних навантаженнях), що раніше застосовувалися, метод розрахунку по П. с. є досконалішим; він відрізняється повнотою оцінки здатності, що несе, і надійності конструкцій завдяки обліку імовірнісних властивостей навантажень, що діють на конструкції, і опорів цим навантаженням, особливостей роботи окремих видів конструкцій, а також пластичних властивостей матеріалів.
В методі розрахунку по П. с. замість раніше єдиного коефіцієнта запасу міцності, що застосовувався, використовують декілька незалежних коефіцієнтів, кожен з яких має певне значення в забезпеченні надійності конструкції і гарантії від виникнення П. с. Основний з них: коефіцієнт безпеки за матеріалом (і грунту), що враховує статистичну мінливість прочностних властивостей матеріалів (грунтів), а також деякі ін. чинники, що виключають або сильно утрудняють можливість статистичної оцінки, наприклад відмінність опорів матеріалів в конструкціях від визначуваних випробуваннями контрольних зразків; коефіцієнт перевантаження, що враховує можливе відхилення величин навантажень від вихідних (нормативних) значень із-за мінливості навантажень і відступу від умов нормальної експлуатації; коефіцієнт умов роботи, що враховує особливості дійсні роботи елементів конструкцій, підстав, а також будівель і споруд в цілому, не відбивані безпосередньо в розрахунках; коефіцієнт надійності, що враховує міру капітальної будівель і споруд, а також значущість наслідків настання тих або інших П. с.
Розрізняють П. с., при яких конструкція стає непридатною до нормальної експлуатації, і П. с., при яких вона повністю втрачає здатність, що несе. Придатність до нормальної експлуатації зазвичай визначається вимогами жорсткості, обмеженнями осідань, трещиностойкостью і т.д. Втрата тієї, що несе здатності може виявлятися у вигляді крихкого, в'язкого, втомного руйнування матеріалу, зміни конфігурації конструкції, а також втрати стійкості її форми, положення і т.д. Основна мета розрахунку по П. с. — запобігти їх виникненню протягом всього терміну служби будівлі (споруди).
Метод розрахунку по П. с. набув широкого поширення в СРСР, країнах — членах СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) і країнах, що входять в Міжнародну організацію по стандартизації і Європейський комітет з бетону. У СРСР цей метод застосовується також при розрахунку деяких машинобудівних конструкцій, наприклад металевих конструкцій мостових, підвісних і баштових вантажопідйомних кранів.
Літ.: Будівельні норми і правила, ч. 2, розділ А, гл.(глав) 10. Будівельні конструкції і підстави. Основні положення проектування, М., 1972; Балдін Ст А. [і ін.], До виходу СНіП(будівельні норми і правила) II — А. 10—71, «Будівельна механіка і розрахунок споруд», 1972 № 4.
