Гохуа (кит. — національний живопис), термін, що з'явився в нач. 20 ст і що позначає сучасний китайський живопис водяними фарбами на шовкових і паперових свитах, на відміну від живопису маслом і акварелі. В умовах занепаду мистецтва в Китаї кінця 19 — почала 20 вв.(століття) (відривши від дійсності, повторення сухих канонічних схем) Р. відновила традиції національного живопису, що існував з 3—2 вв.(століття) до н.е.(наша ера) і що мала свої технічних особливості, жанрова своєрідність і специфічний метод зображення предмету за допомогою лінії і плями на нейтральному фоні, який давав відчуття необмеженого простору. Перші майстри, що працювали в Р. (живописці Жень Бо-нянь, В Чан-ши, Чень Ши-цзен), прагнули збагатити традиційні методи зверненням до натури. Надалі розвиток національного живопису йшов двома шляхами: лише засобами Р. в традиційній манері виконання — творчість Ци бай-ши, Пань Тянь-шоу, Лі Ке-жаня і ін. — або з'єднанням принципів Р. з досягненнями европ.(європейський) живопис (геометрична перспектива, світлотіньове моделювання об'єму, напружений психологізм, пильний інтерес до людини) — творчість Сюй Бей-хуна, Цзян Чжао-хе і ін. У 1940—1950-і рр. живопис Р. стає всілякішим по сюжетах, в ній з'являються ліричні і жанрові композиції на теми сучасності. Проте, прагнучи до віддзеркалення нової дійсності, багато живописці обмежуються механічним введенням сучасних мотивів в традиційно виконані пейзажі.
Літ.: Миколаєва Н., Про національну традицію в сучасному китайському живописі гохуа, в збірці: Художні напрями в сучасному зарубіжному мистецтві, М., 1959, с. 5—25.
