Гирс Микола Карлович [9(21) .5.1820, поблизу г, Радзівілов, нині Червоноармейськ, — 14(26) .1.1895, Петербург], російський дипломат, міністр закордонних справ Росії в 1882—95. Народився в сім'ї чиновника. Почав службу в Азіатському департаменті міністерства закордонних справ в 1838. З 1863 посланець в Ірані, з 1869 — в Швейцарії, з 1872 — в Швеції. У 1875 призначений Азіатським департаментом міністерства закордонних справ, що управляє, і товаришем міністра закордонних справ. Після Берлінського конгресу 1878, зважаючи на хворобу канцлера А. М. Горчакова, фактично управляв міністерством. Як керівник зовнішньої політики Р. був слухняним виконавцем волі Олександра III. По особистих переконаннях — прибічник зближення з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Прагнув уникнути зіткнення і з Англією. Докладав зусилля, щоб зберегти «Союз трьох імператорів», за що піддався нападкам з боку частини правлячих кругів, налагодженою антігерманськи. Посилення австро-німецької експансії на Близькому Сході і загострення протиріч між Росією і Німеччиною змусили царизм піти на зближення з Францією. Р. брав участь у виробленні і висновку в 1893 російській для франко військовій конвенції [див. Російсько-французький союз (1891—1917)].
Літ.: Історія дипломатії, 2 видавництва, т. 2, М., 1963; Ламздорф Ст Н., Щоденник (1886—1892), [т. 1—2], М. — Л., 1926—34.
